В інтерв'ю Такеру Карлсону Путін звинуватив Польщу в розв'язанні Другої світової війни: вона відмовилася віддати Данцизький коридор. Якби на місці Карлсона був нормальний журналіст, він неодмінно звернув би увагу й на суто бандитське тлумачення Путіним ситуації, перекладання провини на жертву, й на «легкий» натяк на нинішній Сувальський коридор. 

Та річ не втім: Путін звинуватив Польщу в розв'язанні Другої світової війни далеко не вперше, й це відзначив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

Кожного 9 травня Росія божеволіє від «побєдобєсія». Власне, не лише 9 травня, бо відповідні графіті та плакати прикрашають російські міста цілий рік. «Побєдобєсіє» — це аж ніяк не доведене до абсурду й гротеску радянське свято перемоги над нацизмом. Бо тема самого нацизму як абсолютного зла з того «побєдобєсія» геть зникла. 

«Росія — сила!» — от що тепер святкують у Росії. «Сила есть — ума не надо». Гасло «можем повторить» є дуже промовистим: ніякого нацизму й близько немає, але для Росії це не має значення: 9 травня вона святкує війну — будь-яку війну. А нацизм як причину війни вилучено з поля уваги. 

Й от тепер звинувачення на адресу Польщі. Путін методично й послідовно виводить Гітлера й гітлерівську Німеччину з-під обвинувачень у розв'язуванні Другої світової війни. 

Додайте до того звинувачення Заходу в «перегляді підсумків Другої світової війни». Їх можна тлумачити єдиним чином: Путін розглядає ту війну як війну за переділ сфер впливу й не більше — от вони, сфери впливу, за Путіним, і мусять залишатися незмінними. Саме це підтверджують вимоги Кремля повернути НАТО до конфігурації 1997 року, тобто до першого розширення. 

Додайте поширювану російською пропагандою тезу, що буцімто «1941 року на Росію напав колективний Захід» — хоча ніякого колективного Заходу тоді й у проєкті не було. Додайте іншу пропагандистську тезу: мовляв, переможені в тій війні нині живуть краще за переможців — ніби то була війна за володіння багатствами. А гітлеризм і боротьба з ним, виходить, і ні до чого. 

Додайте російські соцмережі, що поширюють мапу світу, де всі континенти забарвлено в кольори російського прапора. Недаремно колаборант Стремоусов мріяв про «референдуми про возз'єднання з Росією в усьому світі» — й ніхто його ані за ґрати не кинув, ані пальчиком не пригрозив. Що й змушує поставитися до його перформансу серйозно, як до реальної російської «лінії партії» на всесвітнє панування. 

Прямих доказів ми принаймні найближчим часом не отримаємо. Але непрямих доказів, сукупного матеріалу достатньо, щоби зробити аргументоване припущення: Путін є шанувальником Гітлера. 

А як же боротьба з «виправданням нацизму», що в Росії також сягнула межі абсурду? А цілком за принципом «хто найголосніше кричить: ловіть злодія». Щоби ніхто ані про що не здогадався. Один із ватажків банди «Вагнер» Дмитрій Уткін мав нацистські татуювання, використовував нацистське привітання й підписувався двома блискавками — але от йому звинувачень у реабілітації нацизму не висували. 

Цією «боротьбою» Путін лише розмиває поняття нацизму, відводячи його від конкретної людожерської ідеології й перетворюючи на ярлик, який він розвішує направо й наліво. 

Ще звернімо увагу. Путін ненавидить Володимира Зеленського. І надто часто згадує про його єврейське походження. Зокрема, що буцімто «Захід спеціально поставив на чолі сучасної України етнічного єврея». Нагадаю, Путін вважає українців «частиною російського народу». Й дуже схоже, що сам факт перебування етнічного єврея на чолі держави «російського» народу позбавляє Путіна розуму. 

Матеріалу більш ніж достатньо. І, на мою думку, Україна всіма можливими засобами мала б поширювати у світі переконання: дуже схоже, Путін — гітлерист. 

Фото: armyinform.com.ua