«Детектор медіа» розповідав, що Національну премію України імені Тараса Шевченка — головну державну нагороду за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва — цього року не вручили вчасно, 9 березня, у день народження Кобзаря.

Юрій Макаров, кількарічний голова Комітету з вручення премії, в інтерв’ю «УП. Культура» сказав, що «не знає, чому Офіс Президента так і не опублікував указ про лауреатів Шевченківської премії 2023 та коли саме таке рішення було прийнято в офісі Зеленського». Разом із тим, він «змушений весь час нагадувати, що Національна премія — це не премія Комітету, а Національна премія. І офіційне оголошення відбувається шляхом публікації указу Президента у відповідний день».

Також Макаров повідомив, що звертався до Президента України з проханням розглянути можливість доповнити наявні номінації додатковим конкурсом «За внесок у перемогу». За його словами, причина така: за офіційним положенням, у конкурсі мають право брати участь твори, оприлюднені не пізніше, ніж за пів року до подання. Таким чином, у конкурсі представлені роботи, створені до початку повномасштабної війни, і ціла низка робіт залишається поза фокусом нагороди. Тому для цих творів він запропонував нову номінацію — і його ініціативу Президент підтримав. Нагородження мало відбутися 22 травня, у день перепоховання Шевченка. За його словами, можливо, з цим була пов’язана затримка з президентським указом.

Та ця ідея наразилася на критику в соцмережах, а Олексій Панич, доктор філософських наук, професор, медіаексперт, на шпальтах «ДМ» закликав Юрія Макарова таки опублікувати імена лавреатів, а з новою номінацією «розібратися потім». 12 березня перелік лавреатів у п’яти номінаціях (без нової) таки оприлюднили.

А 13 березня Юрій Макаров подав у відставку. За його зізнанням, йому ідея про нову номінацію «здавалася цілком простою й очевидною — нагородімо тих, хто на це дійсно заслуговує». Оскільки, за його словами, «не всі, але більшість [членів Комітету — «ДМ»] не схвалює цієї ідеї», а він сам «мимоволі виступив "збудником" нікому не потрібних конфліктів у команді й…. обурення небайдужих громадян», то вирішив скласти з себе повноваження голови Комітету Премії.

Реакцію на цю подію від членкині Комітету художниці Влади Ралко читайте нижче.

За правилами Премії склад Комітету обирається на три роки. Вважаю важливим зазначити, що члени даного комітету не призначалися Міністерством культури або Офісом Президента, а обиралися своїми ж колегами за складною перехресною процедурою голосування у кілька етапів, що практично унеможливлювало будь-які маніпуляції.

Після закінчення трирічної каденції до нас звернувся Офіс Президента за посередництвом голови Премії з проханням залишитися на посадах іще на рік з огляду на воєнний стан. З мого боку, заява про складення повноважень членкині Шевченківського комітету, прийнята головою комітету 18 лютого цього року, була не демаршем, але логічним завершенням моєї каденції одразу по виконанні фінального обов’язку, а саме, після останнього засідання з голосуванням за цьогорічних лавреатів.

Через вихід із складу Комітету ще в лютому, я дізналася новину про перенесення дати оголошення лавреатів, додатковий набір номінантів і нову тимчасову номінацію з медіа.

Я не в праві розголошувати сказане під час засідань комітету, але можу оприлюднити те, про що не говорилося. Це означає, що про ідею з додатковою номінацією я почула з публічної заяви голови Комітету, що з’явилася наступного дня після того, як уперше в історії існування Премії лавреатів не оголосили та не нагородили 9-го березня, у день народження Тараса Шевченка. Тобто, обговорень цієї ідеї на засіданнях не було так само, як і конфлікту. Мені не відомо, чи залишиться нова номінація. Позаяк, номінацію «За внесок у Перемогу» за мого членства в комітеті ніхто не обговорював, зараз я можу висловити свою позицію щодо неї, як громадянка України, що має ставлення до постаті Шевченка як до певного принципу.

Ім’я Шевченка у назві премії є не декоративним атрибутом, а критерієм, за яким претенденти висуваються саме на цю премію, а не на іншу. Шанс на реформування премії я бачу у відмові від радянського бачення Премії, як вищої точки в ієрархії державних нагород, власне, такого-собі замінника Сталінської премії. Слово Шевченка закладає підвалини розуміння політичної природи мови мистецтва і тому в додаванні номінації я бачу не лише порушення правила, але й сутнісне нерозуміння критерію, котрий у принципі Премії мусить бути дотриманим не лише під час воєнного стану, але завжди. Шевченко заповів робити вклад у перемогу і це вимагається не від якихось додаткових претендентів, але абсолютно від усіх, хто бере на себе відвагу і зголошується на цю нагороду. Також, я вже неодноразово підкреслювала, що у контексті Премії головними фігурами є лавреати, а склад Комітету разом із Головою та Президентом не видають їм нагороди, а несуть перед ними відповідальність і мають честь називати їхні імена. 

Оскільки мій вихід із комітету відбувся до зустрічі членів офісу президента з діячами культури і до відставки дуже шанованого мною колеги Михайла Рашковецького, я не можу прокоментувати хід подій, що спричинив перенесення оголошення та нагородження лавреатів. Можу лише зазначити, що через неналежну відкритість, відсутність сучасних механізмів оперативного інформування, та імпульсивне втручання у правила Премії замість її серйозного реформування, Премія просто зараз зазнає серйозних репутаційних втрат.

Відставка Голови видається мені логічним кроком і означає визнання ним існування інституту репутації.

Фото: 24tv.ua