«Навчання впродовж життя»  гасло, яке повторюють у різних країнах, школах і навіть громадських організаціях. Особисто для мене зараз навчання є рятівним кругом у затяжній кризі.

При університеті в Німеччині я пішла на курси німецької мови як вільна слухачка. Зараз тисячі українців вивчають мову, обмінюються книжками, знаннями та досвідом спілкування німецькою. Наша викладачка використовує різні інтерактивні методи, експерименти, інтелектуальний футбол і так далі. Власне, серед її експериментів — навчання мови людей, які мають рівень А1, з тими, хто й алфавіту не знає. Навчання англо-німецьке, тому серед учнів — вихідці з України, Китаю, Індії, Колумбії, Афганістану. Викладачка впевнена, що я «підтягнуся» до рівня групи, адже you are intelligent, Olena. Після такого аргумента я припинила свої пошуки курсів німецької «з нуля».

Мій китайський друг як взірець учня

Мій сусід по парті — гостьовий дослідник з Китаю, який непогано знає ази німецької, часто щось питає і каже викладачці, що в нього є час і можна ще виконати завдання. У нього страшна жага навчання, отримання нових навичок, а найголовніше — інтерес. Його методика навчання мене зацікавила, тому я завжди сідаю поруч, вчуся говорити, він виправляє, вимагає точно повторювати, іноді дратується. Але… будь-яке нове слово Вихау намагається кілька разів записати, щось повторює за викладачем і просить виправити усні помилки, паралельно щось записує в планшет, а щось — у роздруківки. Навчання  з подвійною силою. Не можу уявити, скільки разів він повторює матеріал після заняття. Але бажання отримати нові знання — мабуть найсильніше у порівнянні з іншими бажаннями. Жага, жадібність, потреба, зацікавленість, passion до знань. За умов шаленої швидкості змін в освіті та науці.

Протягом життя

Викладач має навчатися впродовж життя, безумовно, і встигати за змінами і тенденціями в його галузі знань. Зокрема наукові методи трансформуються, набувають новітніх форм і якостей. Тому важливо мати доступ до наукової інформації, якого раніше в Україні зокрема я не мала. Починаючи з доступу до інтернету eduroam у європейських університетах, нових наукових книжок у бібліотеках та наукових публікацій у мережі, які зазвичай в Україні є дорогими, іноді — аж занадто (50—70 євро за доступ до однієї статті). «Зараз українські вчені активні, часто виступають на міжнародних конференціях, говорять про Україну, їхній голос чути», — каже мені один професор з Австралії. Але часто це науковці, які працюють у закордонних університетах, продовжують досліджувати умовно українську тематику в своїй галузі знань. Або гостьові вчені (research fellow, research guest, visiting researcher, visiting professor) з України, які отримали змогу проводити свої дослідження або викладати  в закордонних університетах під час російсько-української війни.

Щупальця пропаганди в науці

Не секрет, що російські вчені широко представлені в різних галузях знань у європейських, американських, австралійських університетах. Дехто з них, особливо в гуманітарних науках, вважається фахівцем із питань авторитаризму, тоталітаризму, неофашизму та неонацизму своєї батьківщини, дехто, навпаки, пише під соусом наукових публікацій або навіть монографій псевдонаукові праці з повторювальними пропагандистськими наративами. Іноді вони посилаються на місце свого народження й називаються українцями, хоча все життя прожили в Росії. Тому українським дослідникам важливо входити в науковий дискурс та викривати таких «агентів впливу» (це ще радянська традиція — вести пропаганду в науковому середовищі) та протидіяти їхнім псевдопрацям, які мають вплив на думку світової наукової спільноти.

Захистити свого учня

Найцінніше, що має викладач, на мій погляд, — це його учні. Наскільки вони володіють critical thinking, як уміють інтерпретувати інформацію, відокремлювати суть від впливу. Молодь теж під ударом. Молодь будь-якого університету, будь-якої країни. Відомо, що перша новина або перші нові знання про об’єкт сприймаються як істина. І цим користуються пропагандисти. Важливо поставити критичний фільтр для входу нових знань чи нової інформації. Але крім того пропагандисти намагаються викликати сумнів при сприйнятті першої нової інформації. Риторичність, яка веде до поляризації поглядів, спрямована на створення сумніву, складнощі в отриманні відповіді, а потім — на розгляд пропагандистської інформації як альтернативи.

Зараз я — учениця. «Чому? Який ефект? Навіщо?» — складні, критичні, іноді скептичні питання ставить мені приймаючий професор щодо мого наукового проєкту кожного дня. І необхідно досліджувати та отримувати відповідь. І тут важлива навичка — ставити запитання в науці. І сміливі, враховуючи інформаційну агресію в різних сферах, у тому числі й науковій. Критичне мислення — це відповідальність кожного з нас за свою та учнівську інформаційну безпеку.

Впливи

У медіа, науковій та освітній галузі окупанти застосовують пропаганду в першу чергу. В медіасфері ми бачили завезення російських газет та/або захоплення локальних медіа, використання автівок із вбудованими телевізорами, білборди та написи на автобусах тощо. У символьному просторі — розвішування триколорів усюди, де можна, розкручування багатометрових триколорів, а також використання образу бабці Анни Іванівни з радянським стягом, яка представлена на бордах/афішах або просто в пластиковій скульптурі. Анна Іванівна з Харківщини  в інтерв’ю Бі-бі-сі висловила своє ставлення до росіян, які зруйнували її будинок. Створення або використання локальних пабліків в соцмережах, завезення блогерів та вчителів з «глубинки» (ох, як їх видає акцент) є також інструментами пропаганди. Самі медіа на окупованих територія змінюють назви за шаблоном «России 24», тобто до назв українських міст тулять 24. Хоча обговорюються варіанти повернення радянських назв окупованим містам на противагу українській декомунізації, як-от «Маріуполь — Жданов».

Освіта та ідеологія

В освітній сфері, за традицією Радянського Союзу та практикою в Криму після 2014 року, спочатку вивозять та спалюють українську чи україномовну літературу, потім завозять свою, насамперед політологічну, історичну тощо. Будують пропагандистські наративи, в тому числі й історичні, політичні, медійні. Також учнів «маркують» прапорцями Росії і вигаданих росіянами «республік», георгіївськими стрічками, червоними піонерськими краватками. Проте ми маємо досвід «радянських» учнів, які швидко забули історію КПРС, портрет Леніна на письмовому столі, відмовилися від ідеології марксизму-ленінізму.

В часи перебудови рефреймінг, оприлюднені заборонені твори та інформація змінили громадську думку. Жорстка воєнна сила не призведе до таких масштабних результатів, як стратегічні комунікації м’якої сили. Мовчати, терпіти пропаганду та режим окупантів, тимчасово приєднуватися до маси при тоталітарному/авторитарному режимові — це вже пройдений історичний досвід українців, коли після періоду «очікування» наступають зміни за допомогою революцій, спротиву, визвольних рухів.