Багато хто питає і мене особисто, і нашу організацію — Українську асоціацію медіабізнесу: яка ситуація в медіа сьогодні, як вдається виживати і чим можна допомогти? Чи є сенс говорити про дотримання стандартів, чи необхідність протидяти агресору відсунула це питання вбік до кращих часів? Спробую структуровано викласти свою думку та погляд на те, як українські медіа трансформуються і як їм можна і треба допомагати. А також як медіа щодня допомагають людям — своїм аудиторіям, хоч де вони є.

Три найважливіші зміни для медіа

Миттєвою і найболючішою стала повна втрата рекламних доходів. Залишилися хіба що доходи від передплати, але й ті лише за укладеними ще до війни контрактами. Тож перше, що показала війна — наскільки вразливими є наші звичні способи «створювати медіа» і заробляти гроші.

Водночас усі побачили, наскільки сильною є взаємодія та взаємопідтримка, якщо цінності збігаються. Українські медіа — і особливо місцеві медіа — побачили стрімке зростання своїх аудиторій в інтернеті — в каналах поширення інформації, доступ до яких зручний і недорогий. Місцеві медіа дуже швидко стали для своїх аудиторій не лише джерелом життєво важливої інформації — наприклад, про гуманітарні коридори чи про можливості отримати допомогу. Вони також перетворилися на платформи для взаємодопомоги та для об’єднання зусиль чи координації дій волонтерів та громадян для розбирання завалів, збору грошей тощо.

І третій з найважливіших чинників впливу – це зміни в житті самих людей, читачів та слухачів. Аудиторії переживають стрес так само, як і медіа. Перш за все тому, що людям доводиться рятуватися від війни. Майже шість мільйонів українців виїхали за кордон, ще близько п’яти мільйонів є переселенцями в Україні. А це означає, що навіть ті, хто передплатили видання на перше півріччя чи перший квартал 2022 року, на окупованих територіях не мали доступу чи не отримували свою газету. Натомість читали новини на сайтах видань чи в їхніх групах у соціальних мережах.

Як виживати медіа і як це роблять колеги

Найпершими на допомогу місцевим медіа прийшли донори та міжнародні партнери. Вже на другий тиждень масштабного вторгнення Росії міжнародні компанії та українські фонди почали допомагати медіа, відкривши різноманітні програми екстреної допомоги. Завдяки цим програмам тільки УАМБ змогла надати термінову допомогу понад ста медіа, в яких працюють понад 450 журналістів, завдяки роботі яких не менш ніж мільйон українців отримують інформацію з видань, яким звикли довіряти. Допомога надходила і далі надходить як від фондів всередині України (наприклад, від Фонду Розвитку ЗМІ Посольства США), так і від приватних та недержавних організацій з-за кордону (WAN-IFRA, Agora Foundation, IMS та інші). Усі донори наголошують, що ті медіа, які докладають зусиль до створення матеріалів, необхідних їхнім аудиторіям, будуть підтримуватися. А тим, хто призупинив вихід своїх видань і не бачить майбутнього для цих медіа, звісно, грошей не дають.

Рекламодавці поступово повертаються в медіа, але поки що в цифрові, тобто на сайти та в активні онлайнові групи. Перш за все тому, що всі бачать тенденцію вимушеного перетікання аудиторій саме в онлайн. По-друге, цифрові медіа дозволяють рекламодавцю розміщувати більше варіантів контенту (і відео, і звук, і текст, і інтерактивні опитування, та й це ще не все). Ну й по-третє, реакція аудиторії тут швидка, вимірювання прозорі та автоматичні, є широкі можливості націлювання реклами на окремі групи.

А ще в онлайн-форматі можна легко збільшувати залучення. Залучити аудиторію – ось про що зараз мріють і підприємці, і місцева влада. А залучення у місцевих медіа може бути дуже непоганим – нагадаю, що люди місцевим медіа довіряють найбільше з усіх інших джерел інформації, коли мова йде про місцеві новини.

Три короткі приклади

Мешканців Кремінної розкидало світом, а «Кремінщина» допомагає їм триматися купи.  «До війни “Кремінщина” розповсюджувалася на території Кремінської територіальної громади, — розповідає Яна Величко, директорка підприємства «Редакція регіональної громадсько-політичної газети «Кремінщина». — З 18 квітня Кремінна окупована. Ми втратили всі джерела доходу. Але сайт “Кремінщина” працює далі. Оскільки зв’язку у Кремінній немає, про ситуацію у місті дізнаємося з офіційних джерел. Я роблю репости. Всі інші новини поки що орієнтовані на кремінян, які виїхали з міста. Потім Кремінська міська рада, переїхавши у Рівне, реалізувала цікаву ідею: призначила регіональних координаторів Кремінної і закріпила за ними телеграм-канали. Тепер ще й веду телеграм-канал “Креміняни Дніпра”, де викладаю корисну для земляків інформацію: які виплати передбачені для переселенців, де у Дніпрі отримати допомогу (контакти, адреси, анкети і посилання), які існують державні і міжнародні програми підтримки переселенців та інше. Поки що так і буду підтримувати сайт і займатися волонтерством (будь де, аби допомогти людям), чекати перемоги і повернення додому». Детальніше ця історія розказана тут.

«Ренійський вісник» і його шлях перетворення на ефективну комунікаційну платформу.

«Як, напевно, для всіх медіа в Україні, війна стала викликом: як жити далі?  — каже Антоніна Бондарева, редакторка «Ренійського вісника». — Ми розробили план виходу тематичних номерів газети і дослухалися до поради колег з УАМБ поширювати інформаційний продукт на всіх можливих інформаційних майданчиках. Ми попросили, щоб нас запросили до груп сіл Ренійської громади в соцмережах і викладаємо для них свою інформацію, чого раніше не робили. Газета з’явилася на офіційному сайті Ренійської міськради, чого раніше теж не було. Інформацію поширюють наші партнери на своїх сторінках у фейсбуку, бачимо відгуки мешканців. Ми стежимо за громадською думкою, враховуємо інформацію та пропозиції, що надходять. Іншими словами, це і є наш шлях до мети — стати ефективною платформою обміну інформацією між різними групами людей задля пошуку найважливіших проблем та об’єднання зусиль щодо їх вирішення». Детальніше тут.

Досвід нескореного Бердянська. Про це видання пишу без назв та імен із міркувань безпеки. «27 лютого місто Бердянськ було окуповане, а пізніше почалася масова евакуація мешканців Маріуполя, людей через Бердянськ проходило дуже багато. Потрібно було зустрічати, розселяти, годувати, збирати, видавати гуманітарну допомогу, розмовляти з людьми та слухати їх. З медіаресурсів у нас залишився тільки телеграм-канал, який ми створили ще на початку війни для оперативного інформування мешканців міста про дії української місцевої влади (де бомбосховища, які працюють магазини та аптеки, що роблять комунальні підприємства, куди звертатись по допомогу, коли будуть соціальні виплати та інше). Канал швидко став популярним, і зараз його читає понад 46 000 користувачів. 70% із них — бердянці.

Після чергових повідомлень про те, що навіть наш канал напружує окупантів, я вирішила забрати родину та виїхати. Це було дуже складне рішення.

Сьогодні ми контактуємо з людьми, які перебувають у різних місцях. Підтримуємо один одного. Вирішили далі вести канал та разом з бердянцями у Запоріжжі відкрили гуманітарно-інформаційний центр для всіх, хто виїхав з міста та залишився у Запоріжжі. Будемо волонтерити, допомагати, намагатись передавати гуманітарну допомогу у місто. Писати про місто». Детальніше тут.

Саме взаємодія і співпраця зараз допомагають і медіа, і аудиторіям. Вони будуються на довірі, а довіра є ключовим капіталом для будь-якого медіа. Довіри немає без щирості, без якості інформації та дотримання стандартів. Звертайте на це увагу, докладайте зусиль, щоб бути корисними, і вас підтримають і ваша аудиторія, і ваші рекламодавці. Отак разом і дійдемо до перемоги.

Олексій Погорелов, президент Української Асоціації Медіа Бізнесу, член Комісії з журналістської етики