Інколи здається, що це не закінчиться. Харківський щоденник війни

Інколи здається, що це не закінчиться. Харківський щоденник війни

4 Квітня 2022
1578
4 Квітня 2022
08:32

Інколи здається, що це не закінчиться. Харківський щоденник війни

1578
Нотатки читачки «Детектора медіа», яка одного ранку вдосвіта прокинулась від вибухів.
Інколи здається, що це не закінчиться. Харківський щоденник війни
Інколи здається, що це не закінчиться. Харківський щоденник війни

Початок тут

 

25.03.2022

4:30, вибухи знов. Прокинулася. За кілька годин ущухло. На вулиці був стовп диму до неба, сонця не видно. Чи після вчорашнього, чи після ранкового обстрілу, хто його знає. Люди обговорювали, в кого що — де нема вікон, а де, може, й людей.

Чоловік лише у шортах біг крос — видно, що довгенько, бо мокрий. Люди втомилися боятись. Тішуся.

Обід бутербродний, газу немає — відімкнули на три дні через аварію. Кажу: «ну, старий електричний чайник і вперед». Усі посміялися.

 

27.03.2022

Газу все ще немає. До того ж, не стало світла. Лайфхак з електрочайником більше не спрацює — настав час мангалу. І якщо ще кілька днів світла не буде, то не сприймайте й це як жарт.

Є плюс: люди так об’єдналися, що не передати. Стали односельцями у місті-мільйоннику. Йдуть із точки роздачі безкоштовного хліба, бачать, що ти сидиш спокійнісінько на лавці,  вже щебечуть так щиро, ніби ми родичі — розповідають, звідки випічка. А слідом ідуть ще і розповідають, де можна купити м’ясо, а де ще щось.

Чи сидиш, починаєш чхати, а тобі жінка з вікна кричить: «Будь здорова!» І додає: «Скоро будет сирень, а не сирены. Это бахкает, потому что наши гонят их в шею! Мне позвонили, сказали. Пусть летят как фанера над Парижем!» Вона справді вигулькнула з вікна, щоб мені про це сказати.

Сьогодні дуже холодно, але більш-менш тихо — й від цього тепло.

 

29.03.2022

Газ є, світло є — живемо! Вже день як.

Теплінь. Справжнісінька весна. Початок переговорів у Стамбулі — покладаємо надії на них. А поки що вийшли на вулицю. І знаєте, кожен раз не знаєш, де та які руйнування побачиш. Сьогодні на розі, де стоїть блокпост та мечеть, видно наслідки автоматного бою. Білборд розбитий на друзки, безліч уламків, стіни мечеті потрощені, та, звісно, куди без розбитих шибок у новобудові.

Радію, що жоден із друзів не падає духом і мені не дає. Моя тренерка з чирлідингу надсилає у чат-групу комплекс вправ удруге, бо нема чого розслаблятися — скоро обов’язково переможемо і знов будуть  тренування. Війна завадила березневим змаганням, але, може, квітневий чемпіонат України відбудеться…

Чи звучить це зараз утопічно? Можливо. А можливо, у квітні теперішні сумніви будуть смішними, й ми будемо за чаркою — навіть ті, хто не п’є — святкувати перемогу.

Бачу відео від CNN про відведення військ від Києва. Піду перевіряти, чи не вкид.

 

31.03.2022

Похмура погода, але тепло. За тиждень починається навчання у правничому університеті. Якщо чесно, не маю жодної мотивації вчитися — надто зараз, коли права людини здаються фікцією, яку зневажає той, хто має червону кнопку. Друзям непросто і закордоном: усе чуже, холодне, бюрократія.

Знов газу немає — снаряд потрощив труби десь в іншому місці. Сумно. Інколи здається, що це не закінчиться.

Кожен раз, коли пишу щоденник, сподіваюся, що завтра не буде про що писати.

Далі буде.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1578
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду