Історія з нібито повідомленням російської «Комсомольской правды» про кількість загиблих і поранених в Україні окупантів має один повчальний аспект. Нагадаю, 20 березня на сторінці видання з’явилося ось це:

Будь-якому журналісту з мінімальним досвідом ознаки фальшивки впадають в очі одразу. Формулювання «Минобороны опровергает» передбачає спеціальну заяву. Проте замітка про таку заяву містила б час і конкретний канал її  оголошення (офіційний сайт, виступ речника тощо). Тим паче анекдотично виглядала ця «новина» для тих, хто стежить за роботою пропагандистської машини ворога — а отже, добре знає, що жодних подібних заяв там не оприлюднювали, та й у жодному виданні, крім «КП», це відображено не було. Останнє з усією ясністю говорить про злам сайту.

Те, що серед українських користувачів знайшлося-таки чимало охочих повірити – не дивно. Хоч і дещо кумедно, що чимало з цих людей ще не так давно висловлювали абсолютну впевненість в супер-тотальному контролі ФСБ над російськими медіа, де нібито не буває навіть прямого ефіру телевізійних новин. А тут, виходить, не встежили? :)

Проте, повторімося, з огляду на обставини бажання повірити в позитив, чи хоч би просто посміятися з ворога, є цілком зрозумілим. Зрештою, якраз у час написання цих рядків в мережі щедро ширилася підробка під новину російського «Интерфакса» з портретом українського журналіста Юрія Бутусова в образі Степана Бандери (хоча до цього співвітчизники явно поставилися не настільки серйозно, як до підробки з «Комсомолкою»).

Між тим, історія з «комсомольским фейком» мала продовження. 22 березня її попросили прокоментувати на брифінгу путінського речника Дмітрія Пєскова. Відповідне запитання поставив журналіст СNN.

Пєсков переадресував запитання присутньому там же представнику «КП», який коротко відповів, що сайт газети було зламано. Кореспондент американського медіа на цьому не заспокоївся і поцікавився, наскільки ці дані, хай і сфальсифіковані, відповідають реальним. Відповіді по суті він, звичайно, не отримав, але в результаті тема «зіграла» не лише для світових, але й – почасти – для російських медіа.

І тут є урок для «партизанів інформаційного фронту». Не будучи журналістами, ці люди, очевидно, не відчувають відрази до використання фейків. Що ж, на війні як на війні... Але, раз уже хтось уміє зламувати російські сайти, то варто було б і робити фейк хоч більш-менш правдоподібним. У цьому випадку це було неважко: досить просто погортати новинні стрічки й подивитися, як НАСПРАВДІ формулюються подібні повідомлення.

Поки ж доводиться визнати, що «війна фейків», на яку так люблять жалітися керманичі Росії, з боку України якщо й ведеться, то методами непрофесійної махновщини. Особисто в мене це викликає подвійне засмучення: і як у колишнього журналіста, який принципово не радий фейкам, хоч якими вони є, і як у громадянина, який бачить неефективність засобів війни (в цьому випадку – інформаційної).

Втім тверезе судження підказує, що війни без фейків з обох сторін в історії ще не було, й навряд чи можливо взагалі. Що ж до їх ефективності, то, можливо, «партизани» все-таки здатні робити висновки зі власних помилок.