Ще раз про стандарт балансу думок у час війни

Ще раз про стандарт балансу думок у час війни

23 Лютого 2022
7783
23 Лютого 2022
16:26

Ще раз про стандарт балансу думок у час війни

7783
Чи потрібно щоразу балансувати точку зору Зеленського точкою зору Путіна? Ні, не потрібно.
Ще раз про стандарт балансу думок у час війни
Ще раз про стандарт балансу думок у час війни

Стандарт балансу думок — один із найпроблемніших серед стандартів журналістики. Й водночас найменш зрозумілий як для посполитих, так і для самих медійників. Тому спекуляції про вимоги балансу з доведенням їх до абсурду відбуваються постійно, а особливо посилюються в часи бойових дій та загострення конфліктів.  Зустрівши кілька разів у стрічці фейсбука звичні закиди про «стандарти бібісі», вважаю за потрібне ще раз проговорити, що таке баланс і як він працює в таких ситуаціях.

Баланс думок — це вимога до матеріалів, у яких висвітлюються конфлікти. Він означає, що позиція всіх сторін конфлікту має бути представлена в матеріалі в приблизно однаковому обсязі (при цьому за можливості бути вичерпною та зрозумілою).

Чи значить це, що думку Зеленського щоразу треба балансувати думкою Путіна? Ні, і ось чому.

Журналісти — не інопланетяни, які спостерігають за подіями на Землі через телескоп і описують, як одні форми білкової матерії поглинають інші. Ми живемо і працюємо в межах певної системи суспільних координат.

Якщо журналіст висвітлює жорстоке вбивство, він повинен врахувати не тільки позицію обвинувачення, а й позицію захисту — якщо та, наприклад, заперечує провину або нарікає на процесуальні порушення. Та якщо позиція душогуба полягатиме в тому, що нічого страшного в убивстві людей немає, подавати цю думку як «одну з правд» нормальному журналісту на думку не спаде. Чому? Бо ми діємо в межах загальнолюдської моралі, яка вважає вбивство неприйнятним.

Українські ж журналісти та медіа діють у межах українського законодавства. За яким Україна — незалежна суверенна держава, Крим, Донецька і Луганська області — її частини, а дії Росії на цих територіях — незаконна окупація і збройна агресія. Це — не думка чи оцінка, а факт. Можливо, якісь мадагаскарські журналісти можуть ставити це під сумнів, але не українські. Інакше, як то кажуть, чемодан-вокзал.

Будь-які складові конфлікту між Росією і Україною українські медіа висвітлюють у системі координат, у якій Росія є агресором і окупантом. Крапка. Медіа, які обирають для висвітлення цього конфлікту кремлівську систему координат, повинні зникнути з українського інфопростору — на час війни так точно. Про свободу слова побалакаємо після звільнення окупованих територій і відведення військ.

Чи можна висвітлювати заяви президента Росії, інших високопосадовців цієї держави, ватажків бойовиків і самопроголошених керівників вигаданих органів «влади» Донецька й Луганська?  Так, звісно, за ними варто стежити, щоб розуміти, що на думці в агресора. Щоправда, надміру захоплюватися їхнім дослівним цитуванням або трансляцією виступів не варто — краще переказувати непрямою мовою.  

Чи слід подавати позицію агресора — наприклад, що Україна не має права на існування, що це нацистська держава, що Крим є частиною Росії і так далі, — для балансування позиції України в кожному матеріалі? Ні, звісно.

І не тільки тому, що в системі координат, у якій працюють українські медіа, Росія — агресор, а ще й тому, що це брехня. Бо стандарт балансу думок не означає, що всі заяви чи твердження сторін є умовно правдивими. Завдання журналістів — перевіряти факти і оцінювати адекватність коментарів. І якщо безумний Путін говорить, що в Івано-Франківський морський порт зайшов авіаносець швейцарського королівського флоту, це не «одна з правд», а марення.  

Ще раз: питання, чи має Україна право на існування, на суверенітет, на всі свої території, в українських медіа не може обговорюватись у принципі.

Тепер питання: чи слід давати слово у медіа умовно українським політикам на зразок Шуфрича, Мураєва та інших, які озвучують близько до тексту кремлівські методички? Зазвичай аргумент на користь їхнього залучення — «за них голосували громадяни».

На мою думку, на час війни й до моменту, коли загроза російського наступу мине, думка цих персонажів має лунати в медіа лише з питань, які стосуються безпосередньо їх. Наприклад, Нестору Шуфричу можна запропонувати прокоментувати його самопочуття після того, як його відбутусили. Віктору Медведчуку — обставини кримінальної справи проти нього.

Дозволяти цим політикам, які насправді представляють не своїх виборців, а Росію, під час війни озвучувати в ефірі російську пропаганду, коментуючи загрозу війни, спрямовані на оборону дії влади і тому подібні теми, я б не рекомендував. Хоча б тому, що вони схильні поширювати дезінформацію, за яку не несуть жодної відповідальності і яку вкрай важко спростувати, особливо в прямому ефірі. До того ж, Вадим Рабинович, Ілля Кива чи навіть Нестор Шуфрич самі по собі не є стороною жодного конфлікту — вони лише допомагають російській стороні, при цьому вдаючи українських політиків.

Вирішити, чи варто давати слово певному політику чи політичному коментатору під час висвітлення теми, пов’язаної з війною, досить легко. Запитайте себе:

— Чи є саме ця людина стороною конфлікту? Чому?

— Чи озвучує ця людина свою думку чи думку організації, яку представляє, чи ретранслює позицію іншої сторони конфлікту? Право кожного «проксі» на висловлення своєї позиції журналістські стандарти не гарантують.

— Чи є ризик, що ця людина озвучить твердження, які є апріорі неправдивими? Заклики, які порушують український закон? Наприклад, Євгеній Мураєв, який не раз розпалював міжнаціональну ворожнечу в телеефірі та дозволяв собі ксенофобні висловлювання, з високою ймовірністю зробить це ще раз.

— Чи готові ви оперативно спростовувати дезінформацію, яка може пролунати у виступі цієї людини (зокрема у прямому ефірі)? Наприклад, якщо політик скаже, що Україна обстрілює мирних мешканців окупованих територій, у вас повинні бути напохваті факти та свідчення, які це спростовують. Інакше вашим ефіром просто скористаються для поширення кремлівської брехні.

Звісно, чимало українських медіа звикли до батл-шоу, в яких умовний Ілля Кива гризе горлянку умовному Олексію Гончаренку, і що більша концентрація брехні та пропаганди в ефірі, то вищий рейтинг. Однак у теперішній ситуації допускати до ефіру людей, які поширюють кремлівську пропаганду, з міркувань «балансу думок» — нерозумно, безвідповідально й непатріотично. До того ж, в умовах надзвичайної ситуації може спровокувати владу на вже цілком законне обмеження свободи слова. Воно вам треба?

Скриншот з фейсбук-сторінки Тетяни Микитенко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7783
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду