Стаття під заголовком «Озброєні націоналісти в Україні загрожують не лише Росії», яку написав московський кореспондент The New York Times Ендрю Крамер, вийшла 10 лютого 2022 року. Цей вкрай слабкий матеріал містить фактологічні помилки та, здається, не визнає за українцями права на мирні зібрання та самовираження, як і права на самозахист.

Складається враження, що цих неточностей автор припустився навмисно, адже вони допомагають обґрунтувати висновок, до якого він не дійшов би, якби сумлінно робив свою роботу.

Матеріал сфокусований на «Демократичній сокирі» — невеликій політичній партії, яка виникла 2018 року. Головна мета партії — зменшити вплив влади на життя в Україні. «Демократична сокира» висунула кільканадцятьох кандидатів на парламентських виборах 2019 року та на місцевих виборах 2020-го. «Демократична сокира» — купка комп’ютерних ґіків, які критикують владу й періодично організовують невеличкі мирні протести. Рейтинг їхньої підтримки в суспільстві близький до нуля, але вони беруть участь у різних наглядових органах, які контролюють роботу влади. І вони навіть близько НЕ Є націоналістичною парамілітарною організацією.

Українська влада не заохочує парамілітарні групи озброюватись, як ідеться в ліді цього матеріалу. Влада формує та готує сили територіальної оборони, які протистоятимуть російській агресії, якщо почнеться повномасштабне вторгнення. Хоча якісь парамілітарні організації можуть долучитись до територіальної оборони та посилити її, озброєння їх НЕ Є політикою української влади. Автор матеріалу не перевірив цього — якби він це зробив, можливо, йому не було би про що писати.

Незгода з планом врегулювання збройного конфлікту, який Росія намагається нав’язати Україні — наданням окупованій території особливого статусу — не є маргінальним поглядом. 56% українців не погоджуються з цим планом. І це стосується прибічників усіх політичних партій (в тому числі партії влади), окрім однієї.  

Україна була вимушена підписати Мінські угоди після ескалації збройного конфлікту, коли російські війська перетнули кордон під виглядом проросійських сепаратистів. Роль Росії в гібридному конфлікті була деструктивною від початку: вона надсилала своїх людей та впливала пропагандою на й без того напружену ситуацію.

Зараз Росія погрожує ще масштабнішими бойовими діями, аби примусити Україну погодитись із невигідними для неї умовами Мінських угод, які радше поглиблюють проблему, ніж пропонують її розв’язання.

Рух опору капітуляції — ще одна організація, згадана в матеріалі Крамера — не закликає до силових дій, хоча вона також протистоїть владі та виступає проти врегулювання конфлікту на умовах, нав’язаних Москвою. Втім право на мирні зібрання та вираження поглядів гарантоване в Україні конституцією, як і в будь-якій демократичній державі.  

Це нормально, коли люди протестують проти угоди, яку більшість населення країни не вважає справедливою. Мирний протест — не загроза урядові.

Насильство згадується в тексті лише раз — у кінці, коли Юрій Гудименко з «Демократичної сокири» каже, що застосує свій автомат Калашникова проти уряду лише у разі, якщо уряд стрілятиме у мирних протестувальників, як  це було у 2014 році під час Революції гідності.

Що не так із цією позицією? Уряд не має права застосовувати вогнепальну зброю проти мирної демонстрації, а люди мають право на самозахист. Знов-таки, чи це — загроза?

Заголовок матеріалу — поза будь-якими уявленнями про гідність, не кажучи вже про журналістські стандарти. Українці озброюються, щоб боротись проти Росії, якщо вона вторгнеться в Україну та спробує захопити ще більше територій і вбити ще більше людей. Саме тому вони загрожують Росії? Іншої причини, чому вони можуть бути загрозою для Росії, в матеріалі не названо.

Під час конфлікту надзвичайно важливою є збалансована журналістика, яка дбає про точне відтворення фактів. Ще важливішою вона є в ситуації, коли одна зі сторін конфлікту докладає всіх можливих зусиль, аби поширити пропаганду та скаламутити воду.

На відміну від Росії, Україна не має доходів від нафти та газу, за рахунок яких можна поширювати свою позицію так ефективно та голосно, як це роблять проросійські медіа. Тому пропагандистські матеріали про озброєних націоналістів та громадянську війну, створені російською владою, потрапляють до мейнстримового дискурсу західних медіа. А матеріал The New York Times просто відтворює ці пропагандистські наративи, не звертаючи уваги на те, що насправді відбувається в Україні.

Не дивно, що українці починають ставитись до колись шанованих західних медіа як до дешевої проросійської пропаганди.

Матеріал в оригіналі опублікований на Euromaidan Press. Переклад «Детектора медіа»