Співчуваю дискомфорту людей, яким зручніше російською

17 Січня 2021
1902
17 Січня 2021
16:38

Співчуваю дискомфорту людей, яким зручніше російською

Тетяна Трощинська
головна редакторка «Громадського радіо»
1902
Співчуваю дискомфорту людей, яким зручніше російською

Співчуваю дискомфорту людей, яким зручніше російською. Бо це ж вперше століть за чотири.

Бо воно ж звикаєш, коли говорити як зручно тобі скрізь і з усіма, а тепер наче не ти головний?

Бо ж з тобою мали порадитись, як тобі зручно вживати українську, коли, в яких кількостях, як тебе не образити, звернувшись до тебе спочатку українською в кафе.

Але ти мову любиш, просто не хочеш, щоб тебе травмували.

Ти насправді її любиш! Так, щоб говорити - то ні, але любиш.

І розумієш її. Так і кажеш завжди гордо: «я хорошо понимаю по-украински»!

І ти ж не проти, коли нею говорить хтось!

Сумую, що коли я була дитиною, у 70-ті, не було фейсбуку.

Час русифікації, приниження української мови, але толерантні люди масово пишуть у фейсбуці: «Люди, ну что же вы называете быдлом эту девочку и ее семью в садике за украинский язык, это не лучшый способ приучить ее к русскому языку!

Дайте им возможность привыкнуть, смиренно принять, что они не смогут говорить на МОВЕ в ГОРОДЕ, иначе на них будут смотреть с презрением.

И не надо называть эту девочку "немытой коровой", просто спокойно и ласково объясните ей, что она сможет говорить на мове в своем СЕЛЕ. Ей никто не запрещает говорить с ее коровами.

А, она не из села? Бедный ребенок! Не всем повезло родиться в нормальной интеллегентой семье. Ничего, ничего. Научится со временем говорить на нормальном языке.

Нам нужно просто ДОКАЗАТЬ, что русский язык достоин, чтобы его знали и любили».

Але я так і не дізнаюся, як воно - русифікувати лагідно, з усією можливою акуратністю, злегка так, щоб нікого не образити.

Зате з українською завжди варто обережно - щоб не забагато одразу. Закони мають бути про те, щоб українською говорити потрошку, за бажанням, десь українською, десь російською. А ще краще - такі закони, щоб українською говорили ті, хто хоче.

От хто хоче - нехай говорить. Не забороняти їм.

Але навіщо ж брехати самим собі.

Усі ці роки, і досі - російська мова, може, не перша, але, як-то кажуть, і не друга.

Щоб зрозуміти, якою є на практиці двомовність, варто зайти в школу на перерві. Там ви зможете почути, як вчителі переходять до учнів на російську, а не учні до вчителів на українську.

Щоправда, «діти квітів», які дорослішали за незалежності, можуть не знати, як це починалося. То я розповім.

Моя мама у 70-х, ще маленькою вчителькою київської школи, вчорашньою випускницею університету імені Шевченка, писала собі тексти уроків українською, а потім перекладала на російську. Бо уроків історії українською тоді вже не було, закінчилися.

Мені було років 17. Згадую голос доглянутої такої, красивої коренной киевлянки у сірому елегантному пальто з норковим коміром до мене в автобусі: "чтоб ты сдохла со своей мовой! Приехала из своего гавна и дышишь моим воздухом!"

Просто через прохання українською передати гроші за квиток.

2020 рік, таксист: «А вы что - на самом деле свидомая укрАинка?»

Щоб зрозуміти усю глибину цього запитання посеред Києва, просто наберіть у гуглі «свидомые». Якщо ніколи цього не робили.

Не варто мати таку пам'ять, напевне, скаже хтось.

Але грішна, визнаю. Я пам'ятаю це і купу іншого.

Бо спокою в душі не буває без справедливості. Це так само очевидно, як і те, що не українська мова заважає вкрутити лампочку в під'їзді чи заасфальтувати вулицю.

І меню українською - це просто малесенька справедливість.

Я не думаю, що дискомфорт від того, що на заправці тепер хтось спитає про те, якого вам бензину, НЕ російською, можна порівняти з тим насильством і приниженням, з яким відбирали українську.

Але я справді співчуваю і бачу, що багато людей щиро не розуміють, що не так.

Тому як людина, яка зазнала мовної травми, я дозволю собі метафору.

Я її обрала, бо в обох ситуаціях йдеться про зруйновану ідентичність.

Уявіть, що когось зґвалтували. А тоді приходить хтось інший, весь в піжамі з рожевими єдинорогами, і радить усміхнутися сонцю, пройтися за ручку з насильником, а потім сказати йому, що ми потрошку від насильства тепер відмовлятимемося.

Суто теоретично, травмована людина може вдарити порадника з ноги.

Джерело: Facebook

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1902
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Олександр
485 дн. тому
Як же точно і влучно написано. Браво!
Підтримай нас! Стань частиною проєкту!
Щодня наша команда готує для вас найсвіжі та незалежні матеріали. Ми будемо надзвичайно вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваша підтримка – це можливість зробити ще більше!
Підтримати нас
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду