І на додачу до всього, президент доручив уряду пояснити громадянам карантин.

Це зворушливо з огляду на те, що уряд в принципі про все комунікує так, ніби його рішення – це стидні слова, написані на паркані перед кабміном, тому нічого про них вголос говорити.

Про те, як комунікувати з громадянами, у світі є десятки посібників усіма можливими мовами. Але трапляються держменеджери, які здатні щодня порушувати усі можливі рекомендації з усіх можливих посібників, тому немає сенсу нічого звідти цитувати.

Коли у славнозвісному аудіо говорилося про «туман в голові», це свідомо чи несвідомо описало основну проблему як з реформами, так і з комунікацією в Україні.

Точка входу – туман в голові. Коли ото на стратегічних сесіях пишуть на дошці: «Де ми зараз?» Саме там, в тумані.

Вчорашні тарифи з точки зору пояснень – це золотий стандарт туману.

До речі, хтось зрозумів, про тарифи на що йдеться? Бо в інформполі – газ, електрика, електрика з газом, газ з електрикою.

І всі комунікації з усіх приводів будуть і далі безнадійними, бо у нас є важливі помічники безнадійності: президентові, урядові і журналістам самим би що зрозуміти перш, ніж говорити.

1. Президент.

Доки не знайдуться якісь люди, які зможуть пояснити суть медичної, енергетичної, освітньої, інших реформ президентові, усім доведеться виконувати чергові невиконувані популістські доручення, які суперечать одне одному.

Чим пояснення реформ відрізняється від смішного стендапу? Тим, що стендап спрямований на одномоментний вау-ефект, а реформа, крім поту і сліз, спочатку нічого не обіцяє.

І реформи рідко про високі рейтинги, тому це суто теоретичні ремарки з мого боку.

А уявіть, якби засяяв наш інформпростір, якби хтось наважився нарешті сказати президентові, що проблеми є не наслідком реформ, а причиною реформ.

Не медреформа вбиває медсистему, а медреформу почали, бо медсистему вбито. Оце було б відкриття!

«Наденька, оказьівается, что все то, что мьі до сих пор считали оргазмом, на самом деле астма».

2. Журналісти.

Якщо редакція має відносно незалежну або незалежну редакційну політику, я не розумію, як у них в ефір можуть йти синхрони, де люди кажуть щось на зразок того, що вони «платили за газ тисячу, а тепер будуть платити 6 тисяч»?

Журналістика – це ж про перевірку і уточнення, а не про дослівну передачу брєду.

Здається таким очевидним у всіх незрозумілих ситуаціях робити три простесенькі речі:

• перевіряти ймовірних експертів на доброчесність (вибачте за це слово, але – так, треба перевіряти, і це три кліки мишкою), і ще бажано відрізняти політиків від експертів,
• думати не як філологи, чутливі до яскравих слів, а як люди, які взагалі-то про суспільні процеси і інтереси розповідають.

Приклад: якщо президент каже про «справедливі тарифи», то це не яскрава метафора, це питання УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, це перевірка на РЕАЛІСТИЧНІСТЬ і правдивість будь-чиєї красивої заяви: які механізми встановлюють справедливість? З чийого погляду справедливість? Як її виміряти? Справедливість і ринок: як їм примиритися? Якщо зараз несправедливо – хто краде?

І ніколи, ніколи не видавати вокси – опитування людей на вулиці за ФАКТИ.

Чому вокси – не факти: бо вони завжди ЕМОЦІЇ, часто ЧУТКИ і нерідко чужі МАНІПУЛЯТИВНІ твердження. Тих неперевірених експертів, наприклад.

3. Уряд.

Дуже складно розповідати про будь-які зміни, навіть хороші, в майбутньому, якщо ти саботуєш в сьогоднішньому.

Підтримка чи не-підтримка реформи (або й того злощасного карантину) – це ж не про СТАВЛЕННЯ людей до рішень уряду. Це про зміну ПОВЕДІНКИ самих людей.

Божечки, але як же про це говорити, якщо права рука не знає, що робить ліва і не може пояснити, навіщо вони обидві це роблять.

Clear, understandable communication, – пишуть ті посібники, що я згадала на початку.

Але комунікація починається не з того, щоб комусь щось пояснити. Вона починається з того, щоб зрозуміти самому, навіщо.

А розуміння і компетентність у нас нині в режимі stand by.

Джерело: фейсбук