Після того, як його правління перестало бути легітимним, самопроголошений імператор Білорусі Лукашенко все частіше припускається неадекватних, а подеколи просто фарсових, дій та заяв. Він перетворився на справжнього коміка — хоча для білорусів це — ніяка не комедія, та й для сусідів Білорусі привід для тривоги.

Розпатякуючи про велику й могутню стабільність, сам він перетворився на джерело нестабільності й непередбачуваності — невідомо, на що він зважиться, й чого від нього чекати.

Втім, із його власної точки зору, цілком може бути, ніякої неадекватності не існує, й він діє відповідно до викликів. Не поспішаймо виголошувати діагнози.

Краще пригадаймо Чорнобиль. Тоді, 1986 року, повсякчас траплялося, що партчиновники, гвинтики радянської тоталітарної машини, відправляли до Москви неправдиву інформацію — не те, що було насправді, а те, що, на їхню думку, в Москві хотіли б почути.

Це робило наслідки Чорнобильської катастрофи ще тяжчими, й бодай із цієї обставини цілком слушними є твердження, що саме Чорнобиль став початком краху СРСР.

Тоталітарні державні машини саме тим і відзначаються, що працюють самі по собі й можуть це робити без втручання вождя, що їх налагодив. Просто всі “гвинтики” діють так, як, на їхню думку, вождеві хотілося б.

Далі буде висловлено гіпотезу, припущення. Але от уже чотири місяці минуло після розтоптаних білоруських виборів, а спростувань її не надходить.     

Так от, хоч би яким дивним це здавалося, а може статися, що Лукашенко й справді щиро вірить, що виграв ті вибори. Бо природа тоталітарних держав є такою, що він цілком міг і не давати розпорядження фальшувати результати голосування: призначені ним вірні пси самі знали, як належить, і самі могли організувати підміну тих результатів. Нагадаю: однією з характеристик, що привела СРСР до краху, було невміння й небажання тоталітарної системи підлаштовуватися під обставини, абсолютна відсутність гнучкості, її монолітна забетонованість. На зміну обставин радянська система просто не звертала уваги й нагромаджувала гори брехні — у яку й сама вірила.

Отак могло бути й у Білорусі: обставини — нові, а дії — звичні, давно натреновані. Чого хоче владико, його підлеглі давно знають, як треба діяти — вони теж давно видресирувалися.

То вони можуть і справді доповідати Лукашенкові, що протестувальники — то наркомани. Можуть заколисувати його розповідями, як підступні українці, поляки, литовці та латиші от-от підуть на Мінськ із танками. І Лукашенко цьому вірить.

А чому б йому не вірити? Він споживає лише ту інформацію, яку сама його ж система й генерує, бо будь-яка інша - “ворожа” й цензурована. Як і будь-який тоталітарний лідер, він опинився у замкненому інформаційному циклі — їсть лише те, що сам і випорожнює в інформаційний простір. Будь-який тоталітарний лідер стає неадекватним, і прикладів тому — безмежність: і брежнєвські сіськи-масіськи, й путінська зла карикатура на велич і світове лідерство. Оболванюючи власне суспільство, тоталітарні лідери оболванюються й самі.

Ну, а гвинтики — вони, можливо, більше за самого Лукашенка прагнуть збереження системи й тремтять над ним. А солодка брехня вождеві — це й зірочки на погони, й премії, й службові підвищення, й наближення до вождя. Замкнений цикл, хибне інформаційне коло, інформація сама з себе.

Повторю: це — лише гіпотеза. Але вона є можливою. Й коли так, режим Лукашенка стає небезпечним і для тих, кому не пощастило бути з ним сусідами.