Часто, коли розмова заходить про якісь суттєві досягнення в інших країнах, українці з розпачем зітхають — у нас такого статися не могло. Це «у нас» ніколи не звучить в позитивному сенсі. «У нас» розграбовують країну, завжди обирають не тих, роблять помилки, отримують низькі зарплати, не вміють будувати, не прибирають за собою, не посміхаються, і навіть вбивають — список можна продовжувати нескінченно. В цьому жахливому «у нас» взагалі немає чого робити, воно ніби приречено постійно перебувати в злиднях та лише слугувати місцем, де багаті наживаються на долях нещасних, яким довелося тут народитися. Саме так мені бачиться самооцінка нації.

На словах все в нашій країні погано і сумно. А насправді Україна культурно, історично, природно та ресурсно багата країна. Тут побудували найбільший і найпотужніший у світі літак, одні з найекологічніших ракетоносіїв; тут живуть IT-розробники всесвітньо відомих проектів, завдяки яким Україна стала європейським лідером в області ІТ-аутсорсингу і розробки програмного забезпечення. Україна володіє унікальними природними ресурсами, тут мешкають прекрасні гостинні люди. Проблеми є, як і в багатьох інших країнах, просто там люди не чекають, що кожна нова подія чи людина у влади обов’язково призведе до поганих наслідків.

Уявімо, що в Україні відбувається якась велика подія. Наприклад, до країни прямує гуманітарна допомога з медичним обладнанням, яке здатне вилікувати людей з складною хворобою N. Якою, на вашу думку, буде реакція українців після прочитання цієї новини? Чи будуть українці радіти, вихваляти владу, репостити новину у Фейсбуці зі словами надії та вдячності? Питання, скоріше риторичне. Адже навіть попри те, що така подія є на 100% позитивною, знайдуться обурені тим, що не  лікують інші хвороби (від хвороби N вмирають лише 10 тисяч людей, а від хвороби S — 100 тисяч щороку). Знайдуться і ті, хто з упевненістю зауважить, що «наші, як завжди все розкрадуть та розпродадуть», «краще б дороги побудували», та і «нащо нам те обладнання, коли нормальних спеціалістів нема». Не варто і забувати про частку українців, налаштованих проти влади, для яких будь-яка дія президента або уряду — привід написати гнівного поста. Врешті-решт людей, які зрадіють новині про появу медичного обладнання, залишається зовсім небагато. Це згодом всі невдоволені будуть з гордістю розповідати, що в Україні лікують cкладну хворобу — так ніби вони самі переправляли те медичне обладнання з іншої країни. Але це станеться потім, коли зміниться влада, з’явиться нова причина для хейту або ж люди самі стануть потребувати того медичного обладнання.  

Скептичність українців навіть надихнула нас на креативну ідею для державного проєкту «Дія.Бізнес» — порталу, покликаного полегшити ведення бізнесу в Україні.  Розробляючи рекламну кампанію, ми вирішили відразу попередити будь-який хейт та скептицизм, заклавши його в основу креативної стратегії – використавши «Краще б», яке ми звикли додавати до будь-яких зусиль наших співвітчизників. На кожну дію держави українці обов’язково знаходять «краще б»: зменшили податок — «краще б зробили податкові канікули», запустили «Дію» — «краще б дали робочі місця». Ми ж дали зрозуміти, що «краще б» уже існує. І якщо  вийти зі скептичної бульбашки, можна побачити, як реалізовуються рішення, яких ми прагнули.

Питання: чому ж ми так впевнені, що у нас все і завжди має бути погано? І чому рівень хейту до всього, що відбувається в країні такий великий?

Можна спробувати віднайти пояснення у становленні української держави та його впливі на народ. Я не вірю в так званий український менталітет. Точніше не вірю в те, що людина не покине образу мислення та поведінки, характерної для своєї національної групи, якщо вона опиниться в новому оточенні на іншому кінці земної кулі. Проте я не можу заперечувати, що існують природні, культурні та історичні чинники, які впливають на характер нації.

Тут варто зрозуміти, що незалежне життя України тривало лише короткі проміжки часу. Постійні загарбництва, духовно-культурні загрози, втрата територій та найкращих співгромадян призвели до того, що в українського народу сформувалося стала недовіра до тих, хто всі ці лиха приносив, себто влади. Загарбники уходили, а недовіра  залишалася. А з нею і бажання боротися з ворогами та бути активними у суспільно-політичному житті.

Дослідники виділяють кілька архетипів, властивих українській нації. Серед них особисто для мене виділяється архетип долі, яка визначається сильнішою за розум. Українці вірять, що все в житті має відбуватися за якимись певними законами, тому самі схильні вести пасивне повсякденне життя — нащо старатися, все одно все буде погано. Цей архетип формує певний образ мислення і емоційні реакції. З емоціями у нас, до речі, все гаразд. Швидка запальність та швидке згасання емоцій, постійне балансування на межі реалізму та песимізму, а також бажання неодмінно поділитися своєю думкою характеризують типову поведінку пересічного українця. Ми не вважаємо себе вартими щасливого майбутнього. Можливо, саме через це нам так важко повірити, що у нас все може бути гаразд?

Не варто розраховувати, що поки ми сором'язливо заперечуємо власні досягнення чи боїмося припустити оптимістичний сценарій подій, Україну будуть гідно сприймати у світі. Є чимало інших, які прагнуть виставити нашу країну в невигідному світлі. Нам потрібно, щоб нас сприймали, як сильну і розвинену державу, де живуть впевнені у собі люди.

Тож, мій рецепт, як позбавитися цього жахливого «у нас», де все погано. Коли ви чуєте про інші країни та їх досягнення, висловлюйте оптимізм щодо України, а не розпач. Робіть зауваження друзям та родичам, які презирливо відгукуються про «наш» менталітет чи наше майбутнє. Лише спробуйте припустити, що за кожною новою ініціативою може стояти гідна ідея — принаймні витримайте певний час, перш ніж обурюватися. А головне, — діліться позитивом про те, що десь і щось ми робимо  правильно.