Під час висвітлення всього, що відбувається й іще відбуватиметься в Білорусі, може виникнути одна проблема — проблема доказовості.

Ми, звісно, розуміємо, що офіційні цифри у 80 %  голосів, відданих за Лукашенка, не варті ламаного шеляга. Що за понад чверть століття білоруський некоронований імператор зібрав у своїх руках стільки адміністративного ресурсу, що без проблем міг би малювати собі й тисячі відсотків. (І, хтозна, якщо він залишиться, чи не стане років так за десять малювання тих тисяч відсотків реальністю.)

Але в цьому впевнені ми. Упевненість, як то кажуть, до справи не підшиєш.

Із іншого боку, прямих доказів того, що вибори в Білорусі було сфальсифіковано, ми не маємо й, радше за все, не матимемо — принаймні, протягом тривалого часу.

А цифра у 80 %, хоч би якою велетенською вона видавалася, - досить хитра. Адже не за Лукашенка залишаються 20 %. 20 % - це 1/5, тобто кожен п'ятий білорус. І якщо припустити, що серед налаштованих проти Лукашенка зросла активність, то одна п'ята від усього населення — це може бути дуже багато візуально. 20 % від усіх людей — цього може цілком вистачити для вщент заповнених майданів.  

Тим паче коли логічно припустити, що у великих містах — там, де й відбуваються протестні акції — локальний відсоток “проти Лукашенка” ще вищий.

Отут і з'являється проблема: хоч би скільки ми розповідали про фальсифікованість результатів білоруських виборів, а це залишатиметься нашим припущенням. Усі матеріали про події в Білорусі, відтак, стануть переконуванням уже переконаних: ті, хто й так вважає результати білоруських виборів підтасованими, будуть ці матеріали сприймати, ті, хто сумнівається — сумніватимуться й надалі.

Ці матеріали не змінять балансу думок.

Але серед інформації з Білорусі є щонайменше два факти, які можуть правити за докази. Так, вони непрямі — але саме докази, бо не мають іншого пояснення, окрім фальсифікацій.

Перший такий факт — це радше логічний доказ. Довжелезні черги на виборчі дільниці. По-перше, це — цілковито нове явище в Білорусі, раніше такого не було. Хоча жодної інформації про драматичне скорочення виборчих дільниць звідти не надходило. То звідки взялися велелюдні черги, які були скрізь?

Чи можна уявити, що то прибічники Лукашенка вистоювали кілька годин, щоби проголосувати за любого й коханого кумира? І це при тому, що він переконував: його обранню ніщо не загрожує, його оберуть за будь-яких умов, бо білоруси в нього закохані? Такого не буває: навпаки, прихильники кандидата, що ще до виборів вважається гарантованим переможцем, не надто активізуються. Бо щиро вірять? Їхнього улюбленця оберуть і без їхнього особистого голосу. Чотири роки тому ця особливість виборчої психології зіграла дуже злий жарт із Хіларі Клінтон. А Лукашенко, на відміну від Клінтон, ще й виборчі комісії мав у своєму повному розпорядженні.

Ні, довжелезні черги однозначно свідчать: ті, хто в них стояв, вірили й сподівалися, що саме їхній голос може щось змінити. Змінити — а не законсервувати! Просиу повинність із таким завзяттям не відбувають.

Другий факт полягає от у чому. Порівняймо результати, з якими Лукашенко перемагав на попередніх виборах (таблицю знайдете в самому низу тексту). Дива, та й годі: виявляється, на всіх шести виборах Лукашенко перемагав із практично однаковим результатом!   

Тобто, виходить, цього разу протестна активність зросла не в рази, а на порядки, кількість непримиренно налаштованих виборців збільшилася також на порядки — а на результатах виборів це жодною мірою не позначилося, он воно як!

Й оцього вже точно не може бути, це суперечить законам і соціології, й арифметики. Хоч би як зростала кількість налаштованих “проти”, хоч би якою стабільною залишалася загальна кількість виборців, а до різниці у відсотках це не призводить?

Якби цього разу Лукашенкові намалювали не 80, а 60 % - ще модна було б повірити: зросла кількість опозиційно налаштованих виборців, але не дотягнула до 50 %, прикро. Але режим учинив так, як і звик — тупо.

Чим і надав доказ: вибори таки були несправжніми.

Тож і хотілося б, щоби цей факт у наших ЗМІ знайшов якомога ширший розголос. Бо він — переконливий.