З чого все почалося?

30 грудня 2017 року «Інтер» транслював фільм «Москва сльозам не вірить» за участі  Олега Табакова, а 31 грудня 2017 року та 1 січня 2018 року - «Іронія долі, або З легкою парою!» за участі Валентини Тализіної.

Оскільки Табаков і Тализіна внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці, 22 березня 2018 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення оголосила попередження телеканалу «Інтер». 

Перебіг оскарження

«Інтер» не погодився із санкцією Нацради за трансляцію фільмів, на які були видані у Держкіно прокатні посвідчення. Тому телеканал вирішив оскаржити попередження в Окружному адміністративному суді міста Києва. Третіми особами до справи були також залучені Міністерство культури України, Державне агентство України з питань кіно та Служба безпеки України.

Попри протести представниць «Інтера» суд також долучив мене як третю особу на стороні Нацради. Це дало змогу нам у «Відсічі» випрацювати та донести до суду позицію, що Нацрада діяла правомірно. Законом України «Про кінематографію» не встановлено винятків, які дозволяли б транслювати фільм із забороненими особами, якщо такий фільм колись отримав прокатне посвідчення. Ба більше, Закон України «Про телебачення і радіомовлення», яким перш за все керується Нацрада, прямо забороняє трансляцію аудіовізуальних творів, одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Неочікуване завершення розгляду та дивна тиша

30 квітня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправним та скасував рішення Нацради про оголошення «Інтеру» попередження.

Дивним тут є те, що рішення щодо позову 2018 року суд ухвалив аж у 2020 році. І з кінця 2018 року до 2020 року я, як учасник справи, не бачив жодної активності. Виглядало так, що позов було «заморожено» до «кращих часів». Рішення суду збіглося у часі із кадровими змінами у Нацраді. І від Нацради непомітно жодної реакції на цей програш. Та й не видно, щоб «Інтер» хизувався такою досить серйозною перемогою. 

Не хочеться припускати, що така тиша свідчить про те, що Нацрада не буде відстоювати своє рішення в апеляційній інстанції. Та терміни апеляційного оскарження і відсутність натяків на апеляцію у Єдиному державному реєстрі судових рішень вказують, що Нацрада вирішила прийняти цей програш у такій, здавалося б, простій та виграшній справі.