Привертають до себе увагу однотипні повідомлення ЗМІ: то один, то інший політик або високий чиновник заразився на коронавірус. І радісна новина: народний депутат Шахов, який став найпершим відомим коронавірусним віппацієнтом, виписався з лікарні. Глорі, глорі, алілуя!

Ні, варто щиро порадіти за депутата Шахова й побажати йому повного одужання — в даному разі всі політичні симпатії й антипатії відступають на задній план.

От тільки дедалі стійкішим стає враження: відсоток заражених серед політиків та топчиновників явно перевищує такий відсоток серед посполитих громадян. Із чого б це?

І тут може бути дві гіпотези. Перша: політика — небезпечна професія. Така, яка загрожує здоров'ю й підставляє тих, хто працює в цій сфері, під удар першої-ліпшої інфекції. Невдячна, одне слово, справа, каторжна.

А може, політика — то навіть хвороба. Така, яка ускладнює перебіг інших хвороб — ну, як от діабет. Хронічна така хвороба.

І друга гіпотеза: в тому світі, де живуть наші політики — зовсім інша медицина. Така, яка реагує на кожне чхання. Така, де перевіритися на коронавірус може хто хоче й коли забажає — хоч серед ночі. Така, щодо якої вислів “охорона здоров''я” є констатацією реальності, а не красивим образом. Принаймні, десь так змальовував свої поневіряння той самий депутат Шахов, така ж картина постає зі свідчень інших віппацієнтів.

З іншого ж боку... Рівно вчора дізнався про випадок зі свого оточення: людина зателефонувала лікарю, розповіла про те, що почав з'являтися сухий кашель, дихання стало трохи ускладненим, а нюх хоч і не зник, але сильно послабшав. “Та ні, в вас не коронавірус”, - почула ця людина з телефону заспокійливе. Йому ніхто не запропонував не лише пройти тест, а просто послухати легені або зробити флюорограму.

Найперша реакція лікарів — як би не заразитися самим. І їх можна зрозуміти, бо ніяких спецзасобів захисту вони не мають. Заочне “обстеження” телефоном — ото й усе.

То, може, в цьому й весь секрет? Наші можновладці відчувають себе елітою. Вони почуваються захищеними.