Перебуваючи в Японії кілька тижнів, мала змогу дивитися японське телебачення. Великих каналів у них небагато (5 комерційних і два канали Суспільного мовника NHK), я переглядала всі потроху. І коли мій колега запитав: «І що ти там розумієш, все ж японською мовою?», відповіла, що багато чого, інколи не можу відірватися. Починаючи дивитися якусь вікторину чи талант-шоу, мені так було цікаво, що додивлялася до кінця.

Вікторини

Японці страшенно люблять різноманітні вікторини: для дітей і дорослих. Вони використовують цей жанр для просвітництва. Перша вікторина, на яку натрапила, була на тему ботаніки. Дві команди школярів, одягнені у сині і червоні футболки, вибирали по черзі клітинку на екрані із запитаннями. Запитання ставив очевидно якийсь професор, який знався на квітах. Він описував рослину, не називаючи її. А команда мала вгадати. Якщо вгадували, то на клітинці з’являлася картинка цієї квітки. Якщо ні, то хід переходив до іншої команди.

Просто? Так! Але ж цікаво. Бо за команди вболівали групи підтримок у залі. Самі учасники, відгадуючи правильну відповідь, страшенно раділи. Це був вибух емоцій, який швидко затихав. Все ж японці стриманий народ)

Великих коштів на створення такої вікторини не потрібно. Бо акцент робиться не на шоу, а на змісті.

Талант-шоу

Такий самий принцип і при створенні японських талант-шоу. Акцент на першому слові – талант.

З тих талант-шоу, які найбільше запам’яталися – це юні піаністи та вправне написання ієрогліфів. Програма з піаністами мала три частини, переможець визначався за сумою балів, отриманих у кожній з них. Спочатку учасникам давали послухати коротенькі уривки трьох мелодій, які вони мали відтворити у навушниках. За кожну помилку чи не потрапляння в ритм, знімалися бали. Другий етап – це виконання композиції на вибір суддів, а третій – свого улюбленого твору. Змагалося близько десяти учасників і учасниць. Запекла боротьба тривала до останнього. Емоції так само вибухали і швидко згасали. Але ж інтрига не давала вимкнути телевізор, аж поки не побачила, хто переміг.

Знову ж таки все дуже просто: учасники, судді, глядачі і рояль )

Друге талант-шоу знімалося на свіжому повітрі, на фоні гори Фудзі. Під щитами з ієрогліфами розмістилися судді. На деякій відстані від них учасники з великими дощечками, великими пензликами та тушшю. Їм показували кілька секунд ієрогліф, і вони мали за якусь хвилину його відтворити. Хто це зробить найточніше – той переміг. А хто збере таких проміжних перемог найбільше, той стане переможцем програми.

Теж проста не коштовна програма, але дуже захоплююча. Тут тобі і талант, тут тобі і пропаганда японської писемності.

Кулінарні програми

Їх також дуже люблять на японському ТБ. Розповім про одну програму – дегустацію локшини. Щоб стати учасником, потрібно було пройти якийсь відбір. Тому що програма почалася з того, що працівниці пошти вручили запрошення на участь. Як вона кричала від щастя!

Потім ця молода жінка мала ходити від кафе до кафе (чи від ресторану до ресторану), куштували локшину і казати, які інгредієнти туди додавали. Здебільшого вона вгадувала, і тоді знову страшенно раділа, пританцьовуючи. І так само, як і учасники в інших програмах, швидко ставала смиренною.

Гості у студіях завжди емоційно реагують на всі перемоги/поразки.

Були програми і про приготування страв, але вони не змагальні, тому я їх дивилася епізодично.

Драма – наше все

Суспільний мовник вразив кількома програмами. Перша – це їхня знаменита багатосерійна драма, яка транслюється півроку. Щоранкові 15-хвилинні серії з 8.00 до 8.15 дивиться пів країни. Наразі йде драма «Скарлет», про дівчину-гончара та її сім’ю. Відповідно до внутрішньої політики NHK цю драму перші півроку показують на головному каналі, а наступні півроку віддають своєму каналу в місті Осака. Потім знімається наступна драма.

Люди з інвалідністю теж люди

Це принцип, а не гасло для NHK. Крім того, що майже всі програми адаптовані для потреб людей з вадами слуху, крім того, що є програми, де навчають жестовій мові всіх охочих, я побачила новини жестовою мовою. Ні, не внизу в куточку маленька людина щось жестикулює. А велика ведуча мовчки веде жестовою мовою новини на фоні закадрового голосу. Такі ж новини і прогнози погоди можна знайти і на сайті мовника.

До речі, щодо пріоритетів, то для японців важливіше адаптувати просвітницький контент і погоду, ніж інформаційний. Вони кажуть, що новини, є де почитати.

Без інформаційних каналів

У японців немає інформаційних каналів, засилля яких в Україні. Вони їм просто не потрібні. Очевидно у них просто немає олігархів, яким важливі такі канали. Зате у них у величезній пошані газети. Вони виходять мільйонними накладами, і незважаючи на кризу (інтернет наступає), це все ще досить потужний бізнес, який навіть є засновником телеканалів.