Російську актрису Анастасію Заворотнюк, яка, за інформацією ЗМІ, хворіє на рак, по-людськи дуже шкода. Нікому не хотілося б такої уваги до себе. Телевізійники беруть інтерв’ю у продавчині на базарі, питають, як виглядала її мама, коли останнього разу купували продукти. Якісь випадкові знайомі актриси оприлюднюють приватне листування з коментарями – відповіла чи не відповіла, прочитала повідомлення чи не прочитала. Роблять скандальні шоу, розповсюджують фейки, пишуть статті із заголовками «Заворотнюк помирає. Онлайн». Колишні робітниці лікарні, де лікується Анастасія, пропонують продати її «передсмертне відео». У суспільства є запит, журналісти хочуть на цьому підняти рейтинги, а всі, хто хоча якось причетні до цього прізвища, – нагадати суспільству про себе. Схема зрозуміла й огидна водночас. Більше огидна, звісно.   

Я бажаю Анастасії Заворотнюк одужати і бути щасливою, хоча їй, певен, не потрібні мої побажання. Втім, у шкільні роки я витратив не одну годину свого життя на перегляд серіалу з її безпосередньою участю. Це рятувало мене від нудьги, але й змушувало думати, що Маріуполь (звідки родом нянька Віка з серіалу «Моя прекрасна няня») – це Росія. А тепер там цілком реальна війна і помирають люди, частина з яких не може зрозуміти, хто вони – українці чи росіяни.

Хто така «нянька Віка»? Це невихована, інтелектуально (не закінчила школи) і культурно обмежена, «говорящая с сильным акцентом» українка-провінціалка, мета якої – закохати у себе багатого московського продюсера. Сімейка, куди вона потрапила, – осередок російських інтелектуалів, де навіть дворецький Костянтин – зразок аристократа. Цілком зрозуміло, що таким чином потрібно було показати кожному «брату» на його «законне» місце. Ось – багатий, освічений московський продюсер, ось – дурненька, необтесана українська провінціалка. Потрібно було тупо, примітивно пояснити людям, що оце – вищий світ, а оце – нижчий. Якщо хочеш потрапити у вищий світ – будь разом і не став зайвих питань. Оце й все.

Заворотнюк як актрису, напевно, можна зрозуміти: запропонували роль, зіграла, прославилась, заробила. Все чудово. Більше того, я впевнений, нічого поганого нікому вона не хотіла зробити. Але люди, які знімали подібний контент, чітко усвідомлювали свою мету.

Просто не хочеться більше повертатися до цієї теми, але ситуації із Заворотнюк – це ілюстрація того, що наше суспільство інфіковане й вперто відмовляється лікуватися. Насправді, якщо ми хочемо євроінтеграції, то справа не так в папірцях, які хтось підписав чи не підписав, справа в тому, що смерть Леграна для нас має стати сильнішим ударом (і мати ширший медіарезонанс), аніж смерть Фріске, Задорнова чи хвороба росіянки (і не з Маріуполя!) Анастасії Заворотнюк. Поки реальність інша. На жаль.