Профорієнтація – це без перебільшення кошмар шкільних років для мого покоління. Слово, від якого за кілометри відгонить совковою канцелярщиною й показухою. Слово, за яким стояв примус тодішніх школярів до професій, яких потребували «стройкі вєка» в СРСР. Слово, що означало відсутність реального вибору.

Але про ці кошмари старшого покоління журналісти програми «Вікна» на СТБ, вочевидь, нічого не відають, відтак назва спецпроєкту «Профорієнтація» для них означає лише те, що й має означати – допомогу під час вибору професії, в якій людина могла би реалізуватися.

Від 29 липня до 2 серпня тут показали цикл кількахвилинних сюжетів  на теми «куди йти навчатися, аби бути затребуваним спеціалістом», «які навички варто розвивати у собі, щоби працевлаштуватися у престижну компанію» і «як змінити фах, якщо вам за 35» (з прес-релізу СТБ).

Кореспондентки «Вікон» Яна Брензей та Поліна Спасенко поставилися до завдань спецпроєкту, як і завжди, дуже сумлінно. Але, здається, сезон відпусток або ще якісь обставини на зіграли з авторами «Профорієнтації», дуже нагальної в умовах активної вступної кампанії, злий жарт. Бо тут, здається, уперше в багаторічній історії спецпроєктів «Вікон», не протитрували жодного(!) героя. І хоча це стосується виключно версії спецпроєкту, викладеної на ютубі, проблема варта розмови.

Ось перший сюжет циклу про невідповідність освіти до ринку праці. Він починається з розмови кореспондента з агрономом Олександром на тлі молодих соняхів. За кадром про героя випуску «Вікон» розповідають, що він працює на непрестижній, на думку багатьох українців, посаді, але робота йому в кайф.

Ані прізвища молодого агронома, який отримує не лише моральне, але й матеріальне задоволення від своєї «непрестижної» праці, ані назви холдингу чи бодай натяку на його місце розташування, не вказано. Скоріше за все, це зроблено, аби уникнути звинувачень у «джинсі», але в зусиллях максимально зашифрувати географію, біографію та місця роботи учасників спецпроєкту його автори таки перегнули палицю.

Тим часом, ідеться про історію успіху людини, яка знайшла своє місце під сонцем чи, радше, під соняхами, та ще й отримує за тяжку працю зарплату, що перевищує середню в Україні. Тобто, уточнює кореспондент за кадром, більш ніж 10 тисяч 200 гривень. Як скромно зізнається агроном Олександр, цієї зарплатні вистачає не лише на хліб щоденний, а й на відпочинок усією родиною двічі на рік. Узимку – в Карпати на лижі, а влітку на море.

Гадаю, самому героєві, який напевно ж похвалився всім родичам і сусідам, що його знімали для програми одного з найрейтинговіших загальнонаціональних каналів, дуже хотілося, аби його прізвище пролунало на всю країну.    

Не сумніваюся, що такі самі почуття розчарування або ж і гніву на авторів циклу СТБ розривали ще одного героя «Профорієнтації», ветеринара, який став директором молочної ферми в, знову ж таки, неназваному селі.

У цьому випуску спецпроєкту на тему, як обрати професію, щоби стати цінним кадром, розповідають про ветлікаря Артема (без прізвища). За ним, підкреслюють автори чергового випуску «Профорієнтації», на відміну від показаного на початку сюжету філолога Сергія, який шукає вакансію в центрі зайнятості, бо не може знайти роботу зі своїм дипломом перекладача з англійської, роботодавці навіть полювали. Проте глядача знову залишають у невідомості, де саме працює молодик, за якого боролися керівники кількох с/г підприємств.

Коли оператори широким планом показують жінку середніх літ, яка розповідає про надзвичайний успіх екскурсій на ферму серед місцевих школярів, можна лише здогадуватися, що перед нами – вчителька (а може, вона директорка чи організаторка виховної роботи?) місцевої школи. Просто тому, що ця людина сидить у кімнаті з Державним прапором України за спиною й книжками на столі. Проте з таким же успіхом вона може бути й головою місцевої сільради.

Її навіть за кадром ніяк не представляють. Хоча варто було б, адже йдеться про наразі рідкісний для України досвід реальної профорієнтації, коли сільським дітям намагаються змалечку прищепити цікавість до потрібних на їхній малій батьківщині професій. Про що й розповідає в сюжеті невідома жінка. Вона з усмішкою каже, що після екскурсії на ферму, коли школярі бачать трактор без водія, вони одностайно хочуть стати директорами ферми. Хоча перед тим висловлювали геть інші бажання.  

Це надзвичайно промовистий епізод, який міг би стати окрасою сюжету за однієї малесенької, але надзвичайно важливої умови. Наявності титрів. 

Чому в спецпроєкті «Вікон» така зневага до героїв?

Тотальна анонімність всього і всіх, показаних у циклі «Профорієнтація», не стосується хіба що Державної служби зайнятості. Але лише тому, що оператори показали в кадрі її вивіску. Інакше глядачі нізащо не здогадалися би, куди їм іти, щоби знайти вакансію, яка б задовольняла бодай половину вимог пошукувачів до місця роботи й посади.  Або ж – як старшокласникам пройти безкоштовні тести на платформі Центру зайнятості, щоби якомога раніше визначити, до якого роду діяльності вони схильні.

З огляду на ці враження, можна  було б дійти висновку, що черговий спецпроєкт  «Вікон» – такий собі нехитрий, а місцями й войовничий піар служби зайнятості. Проте не думаю, що автори прагнули саме такого ефекту від своєї роботи. Адже інфографіка в «Профорієнтації», як і завжди в тематичних циклах у «Вікнах. Новинах», дуже пристойна. Робота журналістів, які не полінувалися з'їздити «в поля», часто-густо в буквальному розумінні, теж досить професійна.  

Але автори циклу так само, як «польових» учасників, не титрують і  фахівців із ринку праці. Незважаючи на те, що останні озвучують дуже тривожні й правильні речі: про те, що в Україні переважна більшість випускників середніх шкіл прагнуть стати філологами, економістами та юристами. Хоча на сьогодні потреба в цих спеціальностях дуже знизилася, на відміну від робочих фахів на кшталт сталевара чи будівельника.

Коментаторів ситуації на ринку праці в Україні представляють усно й виключно за кадром, не називаючи ані їхніх посад, ані прізвищ.

Здавалося б, куди вже далі з анонімністю спікерів, кожен із яких заслуговує щонайменше бути названим? Але, виявляється, є куди. У спецпроєкті «Профорієнтація» навіть керівників суперуспішного рекламного агентства  Banda Agency, того самого, де придумали логотип «Євробачення-2017» та бренд Ukraine Now, покликаного просувати Україну в світі, теж не назвали. Хоча ця агенція на момент знімання сюжетів для спецпроєкту «Профорієнтація» отримала купу міжнародних призів за свою роботу.

Тим часом, у сюжеті, де йдеться зокрема про те, яку роль відіграють соцмережі у пошуках роботи, керівників Banda Agency  показують широкими планами з чималими синхронами. Поради, які вони дають, на кшталт того, що сучасні компанії, обираючи нових працівників, цікавляться передусім не дипломом про вищу освіту, а щирістю та креативністю, звісно ж, потрібні глядачам, які хочуть знайти себе на ринку праці. Бодай щоби знати – великі успішні компанії перед співбесідою з претендентом на посаду моніторять його сторінки в соцмережах. І якщо пошукувач посади дозволяє собі на своїй сторінці щось на кшталт «призначення жінки – варити борщ», «ці гейпаради задовбали» чи «вони здуріли зі своїм сортуванням сміття», для агенції «Банда» це негативний маркер. Який не дозволяє навіть розглядати резюме. Принаймні, так вважає одна з неназваних керівниць компанії.

У цьому випуску «Профорієнтації» розшифровують і головну вимогу успішних компаній до претендентів на посаду – soft skills. Це новітнє словосполучення означає наявність у людини гнучких навичок і включає в себе креативність, щирість і готовність працювати в команді.

Що ж до титрів – то тут навіть молодшу помічницю режисера «Вікон» Каріну Погоріленко, яку журналісти залучили до спецпроєкту як приклад людини, що вирішила по закінченні школи спершу попрацювати на телебаченні, а не вступати у виш виключно задля примхи батьків, не титрують. Щоправда, Каріна чесно зізнається: у «Вікна. Новини» на СТБ потрапила виключно завдяки сестрі, яка порекомендувала її своєму начальству на каналі. Погодьмося, далеко не всім так щастить із родичами.

Фото: скріншот