Оце переглядаю в інтернет-ЗМІ новини з Киргизстану. Бойовик — просто тобі бойовик. Із одним уточненням: третьосортний бойовик.

Чому третьосортний? Бо то саме в третьосортних бойовиках відбувається те, що в матеріалах наших ЗМІ про події в Киргизстані. От є одна купа людей, проти неї виступає інша купа людей — і давай вони одне одного мочити! Стріляти, пуляти, брати штурмом, барикадуватися в будівлях.

Чому стріляти, навіщо стріляти? Хто чого від кого хоче? Хто правий, а хто винний, хто добрий, хто поганий? Довкола чого вся ця стрілянина? Та воно все вам треба? Головне, що стріляють, ти диви: стріляють! Головне, щоб побільше спецефектів. А сенс, причина, мета — та обійдетеся й без них. Тут стріляють — а вам ще якийсь сенс подавай. Теж мені, скліфосовські.

То чим завинив колишній президент цієї далекої країни? Чого від нього вимагає влада? Чому вона вирішила піти аж на штурм його будинку? Й чому саме зараз? А хто такі його прибічники? Яка в них мотивація? Які гасла, зрештою? Ну, не закохані ж вони в нього, не прізвище ж його їм так подобається!

Ні, звісно, якщо ви маєте зайвих півгодини-годину, ви врешті-решт усе це знайдете — бодай основні пункти, з яких сяк-так можете домислити якусь собі картину. Але хотілося б усе це зараз і одразу, й так, щоб не треба було домислювати.

Ні, звісно ж, третьосортні бойовики теж мають право на існування. От тільки хотілося б їх бачити де-небудь у таблоїдах, а в солідних ЗМІ — щось витонченіше, рафінованіше.

І все було б гаразд (тобто чорт із ним), якби не відчуття дежа-вю. От саме так російська пропаганда змальовувала події українського Майдану п'ять із половиною років тому. Ті в цих стріляють, а ці тих жбурляють, а хто й чого там хоче — то вже справа десята. Головне, навісити на одних етикетку “наші хлопці”, а на інших - “нацисти”. І все, публіці більше нічого не треба. А потім частина тієї публіки, що з Донбасу, й сама починає стріляти — бо “нацисти” ж. “Наших б'ють!” - хіба ж це не достатня інформація?

Власне, це — один з основоположних пропагандистських прийомів: подавати інформацію так, щоби аудиторія не лише не розуміла, що по суті відбувається, але й не цікавилася цим. Привчити до цього аудиторію - й тоді пропаганда з легкістю зможе розподіляти ролі й навішувати ярлики.    

І не назвеш же це дезінформацією! Все правильно: таки стріляють, таки штурмують — тільки подано це так, що пропонує аудиторії готові відповіді, які тій залишається тільки проковтнути, бо щоб розібратися в подіях, вона не має даних.

Не хотілося б говорити огульно, тож висловлюся делікатно: дуже значна кількість наших медіа керуються методологією російської пропаганди. Несвідомо — просто тому, що так звикли. Просто тому, що “всі так роблять”, це в Україні — якщо й не норма, то в межах норми. Такі звичаї, такі традиції, так склалося. От тільки саме такі “гібридні” звичаї та традиції й спровокували війну, вони ж її підтримують і роздмухують.