Під час виборчої кампанії дещо осторонь, на периферії журналістської цікавості була й залишається партія «Батьківщина». Дуже мало матеріалів було й є про неї — окрім загальної інформації, практично нічого.

А тим часом «Батьківщина» застосувала агітаційні ноу-хау, ще не бачені в Україні. На фейсбуковій сторінці фанклубу «Батьківщини» на першій сторінці була фотографія, якою проілюстровано цей блог. Під нею — гасло: «Україні потрібна #коаліціядій: «Не змін, не обіцянок, а коаліція дій» — з народним, президентом та досвідченим, професійним прем‘єр-міністром». З деякими варіаціями дизайну ця фотографія й це гасло кочували у вигляді банерів багатьма ЗМІ, й далеко-далеко не маргінальними.

Не пригадується, до речі, щоби чи то сам Володимир Зеленський, чи то хтось із його оточення називали його «народним президентом». Це фанклуб «Батьківщини» нагородив його таким улесливим титулом — цілком у дусі своєї традиційної риторики.

А от далі йде низка маніпуляцій, які важко назвати інакше, ніж введенням аудиторії в оману. Є в цивільному праві таке поняття — добросовісна омана. Ведучи про неї мову, Цивільний кодекс уточнює: за таку можна вважати лише справді ніким не спровоковане помилкове уявлення, якщо ж людині «допомогли» помилятися, то йдеться вже не про добросовісну оману, а про обдурення. Навіть коли йдеться не про чіткі неправдиві висловлювання, а про формулювання, які спонукають людей помилятися щодо характеру угоди та характеристик її об'єктів.

Передусім, в Україні відбувалися парламентські вибори, а не вибори прем'єр-міністра. І ніде в законах не зафіксовано, що лідери партій, які увійдуть до урядової коаліції, неодмінно стануть прем'єр-міністрами. А якщо це було б три, а то й чотири партії?

Більше того: за всіма соціологічними даними, розраховувати на те, що саме вона формуватиме коаліцію, «Батьківщина» не могла. Найбільше, на що вона могла розраховувати — це на міноритарну роль у коаліції. То з якої радості саме Тимошенко мала стати прем'єр-міністром? І навіть якби сталося диво й «Батьківщина» справді взяла б перше місце на виборах, це зовсім не означало би, що Тимошенко автоматично стала би прем'єром. Спочатку на це мали погодитися коаліційні партнери під час формування коаліції, а потім ще й президент під час офіційного подання кандидатури глави уряду.

А чи була, до речі, в «Батьківщини» попередня, ще до виборів, домовленість зі «Слугою народу» або з іншими партіями про утворення коаліції? ЗМІ про це нічого не повідомляли.

Висновок? «Батьківщина» обіцяла виборцям те, що від неї не залежало або взагалі було нереальним.

Ходімо далі. Ця передвиборна реклама змушувала аудиторію сприймати Юлію Тимошенко та Володимира Зеленського як якийсь нерозривний тандем. Принаймні як тандем, що вже існував. Вона призвичаювала аудиторію до того, що Зеленський та Тимошенко — то партнери, й тісні партнери. Насправді про це нічого не було відомо, й не пригадується жодного висловлювання «Команди Зе», яке можна було б так тлумачити. Отже, й тут ми мали справу з навмисним уведенням виборців в оману.

Схоже на те, що Юлія Тимошенко прагнула в'їхати до парламенту на популярності Зеленського, експлуатуючи його харизму та паразитуючи на його успіху на президентських виборах. Облишмо на розсуд читачів запитання, наскільки це було чесно.

Але от запитання, що лежить уже не лише в етичній, а, можливо, й у правовій площині. Чи давав Зеленський згоду на використання його фотографії? Чи давав він згоду на використання його фотографії з корисливою метою — для поліпшення результату «Батьківщини» на виборах? Чи давав він згоду стати іміджевим донором для Тимошенко? Принаймні, про це нічого не відомо.

А тепер інший цікавий факт. Пам'ятаєте, яка ідея була квінтесенцією агітації Тимошенко на президентських виборах? Канцлерська республіка — от яка. Парламентські вибори у два тури. Більшість у 50% + 1 голос для переможця, незалежно від реальної кількості отриманих ним голосів. Нова конституція.

Здавалося б, тепер, під час парламентських виборів, для цих ідей мав був настати зоряний час — адже змінює Конституцію саме парламент, а не президент! Але ні, про канцлерську республіку не пролунало ані слова — мовляв, забудьте, нічого такого не було, це вам усім примарилося. А чи програш на президентських виборах призвів до докорінної зміни світогляду Юлії Тимошенко? Такої докорінної, що змусила її відмовитися від провідних своїх ідей, від наріжних каменів своїх уявлень про державу? Запитання, звісно, є суто риторичними.

Тож виходить, що в нас і досі можна здобути третє місце й на президентських, і на парламентських виборах, просто обдуривши виборців? А виходить, що так. І нагадаю: 2002 року, коли Юлія Тимошенко вперше виступила лідером політичної сили, її переважним електоратом були високоосвічені жителі міст молодого та середнього віку. Сьогодні її цільовий виборець — жителі сіл переважно старшого віку низького освітнього рівня…