«Синдром Maruv»: це не про музику, крихітко

«Синдром Maruv»: це не про музику, крихітко

26 Лютого 2019
4482
26 Лютого 2019
11:30

«Синдром Maruv»: це не про музику, крихітко

4482
«Синдром Maruv»: це не про музику, крихітко
«Синдром Maruv»: це не про музику, крихітко

«Детектор медіа» продовжує публікувати думки наших авторів щодо ситуації навколо національного відбору на «Євробачення-2019». Текст Бориса Бахтєєва читайте тут, Марини Кислощаєвої тут, Ольги Жук тут.

Десь півтора десятка років тому на черговій «Журналістській весні» в Інституті журналістики виступав Тарас Чубай. Якоїсь миті публіка почала скандувати: «Лента за лентою! Лента за лентою!». Музикант подумав і сказав: «Ви ж журналісти, так? Ви не повинні писати на замовлення. А співаки мають право не співати на замовлення». Не беруся судити, чи всіх ця відповідь задовольнила, але претензій до пана Тараса не було. Тим паче політичних.

Анна Корсун, вона ж Maruv, явно не Тарас Чубай ні в якому плані, й автор цих рядків жодним чином не збирається їх зіставляти. Зрештою, на відміну від імені та музики Чубая, імені цієї співачки він, тобто автор, ще тиждень тому й не чув, а її пісень не чув і досі. Власне, знайомство із творчістю співачки могло б лише завадити тверезому аналізу інформаційної бурі, яка спалахнула навколо її перемоги на відборі «Євробачення-2019» і подальших подій. Бо ж це все — зовсім не про музику.

Скандал має одразу кілька шарів. По-перше, суто музичний. У цій царині прийнято керуватися максимами про те, що скільки людей, стільки й думок, на колір і смак товариш не всяк, я художник, я так бачу й тому подібне. Тому автор цих рядків ні «євробаченську», ні інших композицій Maruv і не слухав.

Аж надто впадало в око: диспутанти в соцмережах, як правило, апелювали до якості / неякісності цієї музики лише залежно від свого ставлення до політичного виміру справи. У крайньому випадку — для маскування. Мовляв, відмовити переможцю відбору через політику — це недемократично, але все одно ж це така собі музика. Чи навпаки: цілком форматний проект, нехай би вже їхала… Насправді, як уже сказано, усе це зовсім не про музику було.

Більшою мірою це — про комерційно-особистісні конфлікти. У дописах Maruv є мінімум один прозорий випад проти гуманітарного віце-прем’єра В'ячеслава Кириленка, який перед тим виступив різко проти участі співачки в «Євробаченні», апелюючи якраз до патріотичних міркувань. Maruv стверджує, що умови контракту прописані так, що ще доведеться за наказом виступати «на дні народження якого-небудь віце-прем’єра». Також впадає в око конфлікт із передачею НСТУ прав на пісню-переможницю. Абсолютно ясно, що відбувається він не через те, що ці права належать саме російському власнику. А через саму передачу цих прав.

Проте й ці моменти, знов-таки, для широкої публіки стали лише додатковими аргументами й контраргументами у протистоянні суто політичного характеру. І тут ми наближаємося до головного. В чому, власне, корінь проблеми? Питання наче дивне. Звісно ж, у тому, чи може виконавиця, яка спокійно гастролює на території країни-агресора, представляти країну — жертву агресії на міжнародній арені. Далі вже йдуть похідні. Зокрема, чи є прийнятним порушення демократичних процедур в ім’я патріотичних міркувань. А якщо так, то до якої міри.

І все ж таки проблема глибша. Як написав у Твіттері згаданий вище віце-прем’єр Кириленко, «краще взагалі туди нікому не їхати. Не треба буде витрачати час на пояснення, що насправді між Україною та РФ не дружба і гастролі, а агресія, анексія і окупація!». Тобто це — про інформаційну війну. Питання в тому, чи виграли ми щось у цій війні скандалом довкола Maruv? Чи, може, навпаки — програли?

Адже нюанси щодо тих же умов контракту, права власності на пісню тощо зовсім не потраплять до умів широких мас. Навіть в Україні, не кажучи вже про Європу. Тимчасом як російська пропаганда вже активно працює зі спрощеним — і тому значно легшим для сприйняття — меседжем про націоналістичну цензуру в Україні. Низка медіаресурсів одностайно натякають, що українська співачка відмовилася від участі в «Євробаченні», обравши натомість можливість і далі гастролювати в РФ. Так, це брехня, але кого це цікавитиме.

На цьому моменті патріоти зазвичай говорять щось на кшталт «яка нам різниця, що там пише російська пропаганда» та «все одно росіяни знайдуть привід оббрехати Україну». Так, знайдуть — і знаходять, і оббріхують. Але про «яка нам різниця» — це теж, м’яко кажучи, неправда.

Якби нам було все одно — якби нам МОГЛО БУТИ ВСЕ ОДНО — чого б ми взагалі мали перейматися тим, що потенційні учасники міжнародного конкурсу від України думають (чи кажуть) про російську агресію? Чого би пан Кириленко так турбувався про те, що доведеться «витрачати час на пояснення» наявності цієї агресії? Все одно ж росіяни брешуть, що агресії немає! Що тут зміниться від виступу Maruv у Тель-Авіві? Або в Москві?

Але насправді ми розуміємо важливість інформаційної складової «гібридної війни». Ми розуміємо навіть власну слабкість у цій війні. Принаймні ресурсну слабкість. І тому панічно боїмося, що якась співачка скаже щось не те — скільки б вона не клялася в зворотному. Біда в тому, що нинішній скандал зрештою налив води на млин російських пропагандистів — але нам це неприємно визнавати, тож і починаються розмови про «нам все одно». Хоча якби нам було все одно, нічого взагалі й не сталося б.

І чорний гумор ситуації в тому, що наша слабкість тут визначається нашими ідеалами. Обурення проти Maruv, як і гучний скандал навколо дуету ANNA MARIA, можна вважати інспірованим із політичних, комерційних чи особистих міркувань — але обурення абсолютної більшості учасників «боїв» у соцмережах не стає від того менш щирим. А керувати вільним обуренням важко, п’ять років тому ми переконалися в цьому на Майдані, якщо хто забув.

Якби в Україні існувала серйозна цензура, хай навіть у тій іще відносно м’якій формі, яка має місце в Росії, все могло би бути по-іншому. Буря із соцмереж не вийшла би на телеекрани, а на міжнародному рівні її змікшували би стіною «правильної» пропаганди. Але ні інструментів, ані умов для цього в сьогоднішній Україні немає. Стратегічно це на краще, але тактично тягне періодичні поразки, бо в інформаційній війні партизанщина так само не може перемогти регулярну армію, як і у війні звичайній.

Тобто ще раз. Проблема не лише в тому, що описана тут ситуація проявила загрози тоталітарного мислення. Вона ще й продемонструвала гнітючу відсутність альтернативи. Як тільки спалахнув скандал, ми вже опинилися у програші — те, що в шахах називається цугцванг. Поїхала б Анна Корсун до Тель-Авіва чи ні — для іміджу України у світі це вже не мало особливого значення, ворожа пропаганда отримувала привід так і так.

На жаль, тут дуже мало що можна порадити у плані конструктиву. Звісно, хотілося б, щоб організатори відбору звертали увагу на потенційно скандальні речі ДО, а не після початку скандалів. Напевне, ще більше хотілося б, щоби дріб’язкові «розборки» не поєднувалися з ідеологічними баталіями — ну добре, хоч би не настільки. Водночас, як сказано вище, альтернативою вітчизняному інфопропагандистському безладу є «єдино правильний курс» із усіма атрибутами, запровадити які в озорій перспективі в Україні просто неможливо.

Лишається хіба що закликати зберігати спокій та гострити розум. У болото ми вляпаємося ще не раз, аби лише продовжували йти.

Фото: ВВС

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4482
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
ЄС
1933 дн. тому
Щось нагадує: "Книгу не читав, але засуджую" Привід: вручення Нобеля. Обставини: тепла гібридна війна (інформаційна та частково збройна. Десь там, де их/нас нет). До слова: за марув "не топлю". Алк й відставкою її не втішаюся. Соромно за все: за організаторів, зв журі, за гАлосувальників,за коментаторів
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду