Ви — журналіст, і вам пощастило отримати важливий ексклюзив. Ви знаєте, що він принесе вашому виданню славу й увагу аудиторії. Але також знаєте, що цей матеріал важливий для суспільства. Рука тягнеться поділитися хоч чимось у соцмережах… Та перш ніж це зробити, прочитайте повчальну історію двох колег із Вінниці.

Уранці 5 листопада на дитячому майданчику пішохідної алеї вінницького проспекту Космонавтів перехожі побачили тисячі гумових іграшок — каченят, песиків і котиків. Уночі хтось розкидав їх на доріжках і каруселях. Хто й навіщо, не знає ніхто. Поки здивовані комунальники прибирали іграшки, на місці події опинилися журналісти газети 33 канал Роман Ковальський та Сергій Хіміч. Вони зняли фото й відео, взяли інтерв’ю в очевидців, а потім комунальники завершили прибирання й від ранкової дивовижі не залишилося слідів.

Одна моя колега поділяє журналістів на нарцисів і прометеїв. Перші тішаться своїми ексклюзивами на самоті та чекають на зірковий час, інші вмить діляться ними з громадськістю. Вінницькі журналісти виявились прометеями: Роман Ковальський виклав каченят у фейсбук уже о 7:52. Протягом наступної години він зробив іще п’ять дописів на своїй сторінці. На сайті 33 каналу перша новина про каченят з’явилась о 9:48 — напевно, цей час пішов на те, щоб доїхати в редакцію та підготувати матеріал.

Та поки матеріал готувався, знахідкою Романа та Сергія скористались інші видання.

О 8:55 на місцевому ресурсі i-vin вийшла перша новина. Тут посилаються на фейсбук-сторінку Романа Ковальського, але не вказують, що він журналіст 33 каналу. I-vin не позиціонує себе як професійне медіа, проте за кілька хвилин новина вийшла на сайті, який начебто дбає про свою репутацію — Vежа. В цьому випадку на Ковальського послалися як на журналіста 33 каналу.

У найближчі шість годин новину републікували двадцять чотири інтернет-видання. У деяких із них є посилання на Романа Ковальського, в інших — на сайти, які першими підхопили фото й відео з фейсбука. Кількість переглядів цієї новини на деяких виданнях перевищила десять тисяч, а дописи в фейсбуку набирали кількасот репостів.

Не погребували чужим відео й телевізійники. Якщо вінницька філія Суспільного запросила Романа до студії програми «Тема дня», то центральні канали знехтували авторським правом. «Качині історії» з’явились у новинах «1+1» чотири рази: о 9:45, 17:35, 19:30 5 листопада та о 8:41 наступного дня. Хто автор відео, в сюжеті не сказано; Роман Ковальський у ньому є «свідком». Не послалися на першоджерело й новини ICTV. Лише в програмі «Свідок» на каналі НТН є посилання на джерело відео — сайт 33 каналу.

Зрозуміло, що ця історія ще не скінчилася: журналісти повертатимуться до загадкових каченят, про них напишуть друковані видання. Але вже зараз я маю кілька запитань.

Деякі з них, напевно, слід адресувати медіаюристам:

1. Кому належить авторське право на фото й відео, зняте вранці на дитячому майданчику: журналістам чи виданню, в якому вони працюють?

2. Чи мали вони право викладати у вільний доступ у фейсбук без дозволу керівництва зібраний матеріал?

3. Чи мали право інтернет-ресурси, які написали про каченят швидше, ніж 33 канал, використовувати матеріал без дозволу редакції?

4. Чи має право керівництво видання або автори матеріалу на винагороду за використання їхнього контенту в комерційних цілях? Адже каченята дали іншим виданням чимало трафіку. Жодне з видань не подякувало публічно за використання чужої роботи, не кажучи вже про гонорар.

Є й запитання суто етичні. Чи мали журналісти публікувати негайно те, що побачили? Адже вони могли притримати ексклюзив до дня виходу газети, яка є найтиражнішою у Вінниці — 7 листопада. Це безперечно принесло би виданню комерційний успіх, але… За цей час у місті поширилися би чутки, а може, й паніка, адже вже згадували історію, коли в іграшки закладали вибухівку. 

Тож журналісти з 33 каналу, оприлюднивши інформацію, вчинили відповідно до Резолюції Ради Європи 1003 «Про етичні принципи журналістики», де зазначено: «Ні видавцям, ні власникам, ні журналістам не слід думати, що вони є хазяїнами повідомлень.

Інформаційні організації мають ставитися до інформації, як до основоположного права громадянина, а не як до товару. Відтак, засобам масової інформації не треба експлуатувати якість або зміст повідомлень чи міркувань задля збільшення кількості читачів або глядачів і, відповідно, прибутків від реклами».

І друге: чи мали інші видання моральне право використовувати ексклюзив колег?

Зараз в обласних центрах України проходять регіональні дискусії «Журетика: розмова PRO», які відбуваються за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні та проекту «Свобода медіа в Україні». Поміж іншим обговорюють відповідність Кодексу журналістської етики тим умовам, у яких сьогодні працюють місцеві журналісти. Чи треба переглянути кодекс?

Повага до праці колег — це якраз те, чим варто було би доповнити етичний кодекс. Не можна використовувати зібрані журналістом матеріали до публікації їх у виданні, де він працює. Аудіо, відео та фотографії, зібрані журналістом одного видання, можуть бути використані іншим лише з дозволу. Якщо є така можливість, люди, які створили контент, використаний іншим виданням, повинні отримати за це винагороду. Це мало би стати правилом цивілізованого співіснування на медійному ринку.

До речі, вінницька поліція так і не з’ясувала, хто й навіщо розкидав гумові іграшки. Тож є робота для журналістів-розслідувачів.

Фото: Фейсбук-сторінка Романа Ковальського