На День незалежності сталася новина. Можна сказати  неймовірна новина. Юлія Тимошенко оголосила, що Україна мусить вступити до НАТО. Коли я прочитав це, то був потішений не менше, ніж почувши «Слава Україні! – Героям слава!» на офіційному заході – параді до Дня незалежності. «Система сильної безпеки і захисту є в НАТО. І ми, як Україна, будемо членами НАТО. Ми зробимо все, щоб досягнути стандартів НАТО», - запевнила Тимошенко  у 24 серпня.

 Це значить, що можна сподіватися, що фракція очолюваної Тимошенко «Батьківщини» у Верховній Раді проголосує за ініціативу Петра Порошенка занести ідею вступу до НАТО до Конституції. Під час промови на параді президент заявив, що юристи знайшли правове обґрунтування такої ідеї.  «Юристи знайшли формулу, - сказав він, - як це зробити оптимально і швидко. До відкриття сесії Верховної Ради, яке заплановано на 4 вересня, подам відповідний законопроект».

Втім, я  спантеличений заявою лідерки «Батьківщини» не менше, ніж потішений. Адже тему НАТО я сприймаю не лише як загальнополітичну, але і як особистісну. Я свого часу був співавтором сценарію десятисерійного документального фільму «НАТО: свій чи чужий?». Вклав у це чимало сил і вважаю, що отримай ми 2008 року план дій щодо членства (ПДЧ) у Північно-атлантичному альянсі – нам сьогодні не довелося б воювати з Росією. Москва просто не наважилася б на такий крок.

А спантеличений несподіваною заявою Тимошенко я був тому, що це якби раптом те саме заявив Віктор Янукович під час свого перебування при владі. Вони з Тимошенко боролися проти вступу до НАТО. Різниця лише в тому, що він робив це відкрито, а вона приховано. І ще вона так часто змінювала позицію з цього питання, що там сам чорт ногу зламає.

2008 року, коли ішла боротьба за отримання Україною ПДЧ саме позиція тодішньої прем’єрки Юлії Тимошенко була   одним з головних  факторів того, що ПДЧ Україна не отримала. Під час свого візиту до Брюсселя незадовго до саміту Альянсу  Тимошенко проігнорувала директиву тодішнього президента Віктора Ющенка і не завітала до штаб-квартири НАТО на зустріч із керівництвом організації, аби підтвердити рішучість Києва до вступу. Таким чином вона продемонструвала, що в українському керівництві існують незгоди на цю тему. Звісно, це був не єдиний фактор нашого неуспіху. Але  він посилив позицію тих, хто був налаштований проти Києва.

Той провал коштував Україні дуже дорого. Після приходу Віктора Януковича до влади його партія у парламенті проголосила позаблоковість України, що означало відмову вступу до Альянсу. Однак, такий статус не зашкодив Владіміру Путіну почати проти України війну.

Треба додати, що тоді ж Тимошенко озвучувала ідею створення іншої системи колективної безпеки разом з Росією. Ідея перегукувалася з тим, що пропонувала Росія.

«Саме на вересень 2008 року Російська Федерація анонсувала свій план реформування системи колективної безпеки на північній півкулі Землі, - писав тоді  аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач, -  згідно з яким над НАТО пропонується звести надбудову у вигляді ЄАТО (Організації Євроатлантичного договору). Досі було не до кінця зрозуміло, як це має виглядати... Події в Грузії прояснюють розуміння того, як саме Росія бачить «реформування» системи безпеки у світі. Відповідно до цього бачення, у світі повинні існувати зони геополітичного впливу, зони військово-політичної відповідальності так званих «світових лідерів». Саме у цьому полягає зміст славнозвісної російської концепції «багатополярного світу».

Незабаром після провалу ПДЧ Тимошенко запропонувала провести референдум із вступу до НАТО. Вона наголошувала на своїй ідеї під час президентських  виборів 2010 року.  На той час громадська думка не була готова до цього, не було проведено відповідної роз’яснювальної роботи і громадяни жили ще радянськими стереотипами про «ворожий блок НАТО».

Директорка (на той момент)  Інституту світової політики Альона Гетьманчук так оцінила тодішні ініціативи Юлії Тимошенко: «Подібні декларації підтверджують чутки, які вже тривалий час курсують в дипломатичних колах. Зокрема, говорять про те, що негайне проведення референдуму - одна з домовленостей між Тимошенко і прем'єр-міністром Росії Володимиром Путіним в обмін на його підтримку під час виборів. Росія зацікавлена ​​в тому, щоб такий референдум був проведений якомога швидше, поки ідея вступу України до НАТО серед українців непопулярна. Тимошенко таким чином фактично підіграє Москві».

Навіть після початку війни, коли ідея вступу до НАТО все ще не набула належної популярності, лідерка «Батьківщини» продовжувала наполягати на референдумі. «Вступ до НАТО має бути рішенням всіх українців, а не окремих політиків» - так красномовно називалося одне з її інтерв’ю 2014 року.

Минуло кілька років і Тимошенко з надзвичайною легкістю оголошує прямо протилежну позицію. При цьому не дає жодних пояснень. Тим часом, мені дуже хотілося б почути їх від неї,  що вплинуло на зміну її позиції. 

Хочеш – не хочеш, але виникає підозра коньюнктурності з її боку. Після того, як Москва почала війну проти України, а також після того, як  Петро Порошенко оголосив про відновлення курсу на НАТО і написав до штаб-квартири Альянсу листа з проханням надати Україні ПДЧ, ідея вступу до НАТО користується все більшою популярністю серед українців – понад 41 відсоток наших співвітчизників вважає необхідним вступ України до Альянсу. Тож чи не хоче колишня противниця вступу до НАТО просто використати вигідний тренд для завоювання симпатій на майбутніх президентських виборах? Погодьтеся, що таке питання цілком слушно виникає після поведінки Тимошенко десять років тому.

Під час свого виступу на День незалежності Петро Порошенко вибачився перед громадянами України за те, що не виконав свою передвиборну обіцянку швидко закінчити антитерористичну операцію. Це дуже незвичний крок для  українського політикуму. Досі президенти не вибачалися. Мабуть, в пострадянській політичній парадигмі вибачення сприймається як слабкість. Однак, нарешті це сталося. І ми почули пояснення з перших вуст.

Може, і Тимошенко вдатися до подібного кроку? Мовляв, я помилялася щодо вступу до НАТО з таких-то причин. Тепер ось змінила свою думку через такі і такі обставини. Тоді її позиція виглядатиме зрозумілою і обґрунтованою. Без такого пояснення мене особисто мучитиме сумнів в щирості намірів колишньої прем’єрки.

Звісно, ще одним підтвердженням щирості в цьому питанні буде голосування фракції «Батьківщини» щодо пропозиції президента змінити Конституцію і закріпити в ній курс до НАТО.

Власне, якщо це станеться, то це буде не перший випадок, коли Тимошенко приєднується до ініціативи президента. Торік він озвучив ідею миротворчої місії ООН на Донбасі для припинення війни в цьому регіоні. Ідею підтримав представник Держдепу США по Україні Курт Волкер. А також учасники Нормандського формату. На сьогоднішній день у цьому питанні склався міжнародний консенсус. США, Франція і Німеччина гуртом наполягають на тому, щоб Росія дала змогу миротворцям ООН взяти під контроль окуповані території Донбасу і створити там міжнародну адміністрацію.  Такий крок безумовно стане реальним  рухом в напрямку миру без здачі позицій України.

До цієї ідеї врешті-решт приєдналася і Тимошенко. Правда, і по цих пропозиціях виникають питання. Адже Тимошенко пропонує на першому етапі поставити миротворців на лінії розмежування, на чому наполягає Путін. Лише на третьому етапі пропонується взяти під контроль всю окуповану територію. Це при тому, що всі зацікавлені країни наполягають саме на варіанті від Порошенка – контролювати зразу всю територію.ю не відкладаючи на потім.  

Але принаймні це предмет для дискусії і  це значно прозоріше і зрозуміліше, ніж якісь переговори про мир, які пропонувала Тимошенко під час свого форуму «Новий курс». Там вона говорила, що знає, з ким домовлятися про це, але імен не називала. Мимоволі виникала підозра, що мова про того, хто цю війну почав. А з ним можна домовлятися лише про капітуляцію.