Канцлер Німеччини Анґела Меркель озвучила президенту Росії Владіміру Путіну умови введення миротворців ООН на Донбас. Це сталося три дні тому на зустрічі керівників двох країн під Берліном. Про це повідомляють ЗМІ з посиланням на головного редактора радіо «Эхо Москвы» Алєксея Венедіктова. Йшлося про 30-40 тисяч голубих шоломів і про контроль над нині окупованою територією з боку міжнародної адміністрації.

Повідомлення російських ЗМІ традиційно викликають недовіру. Але цього разу, схоже, що це відповідає дійсності. Оскільки напередодні зустрічі такий пункт в порядку денному озвучували світові ЗМІ. Заява міністра закордонних справ Німеччини Гайко Мааса про стриманий оптимізм з цього питання лише підтверджує, що така розмова відбувалася. «Ми хочемо надати нову динаміку мінському процесу, – сказав він, – Я відчуваю обережний оптимізм в тому, що стосується миротворчої місії ООН. Якщо вдасться реалізувати мінські угоди, то ми зможемо обговорювати зняття санкцій».

Фактично Німеччина підтримала ідею України, яку вперше торік озвучив президент України Петро Порошенко. Він серед умов введення миротворців називав обов’язковість розміщення їх на всій окупованій території. Путін хотів вихолостити такий підхід, вимагаючи, щоб миротворці розташовувалися на лінії розмежування, а не на всій окупованій території.

Німецька лідерка говорила саме про перебування блакитних шоломів на всій окупованій території, а не лише на лінії розмежування, як це пропонує Путін. 

Німці та французи і раніше публічно підтримували ідею України. Але вони не особливо педалювали це питання. Але сьогодні можна сказати, що воно стало мейнстрімом у позиціях західних лідерів.

Треба нагадати, що серед міжнародних партнерів Києва її першим озвучив Курт Волкер, уповноважений Держдепу США по Україні. Він зробив це з притаманною йому однозначністю. Попри всі хитрощі Путіна, уже вся міжнародна спільнота, яка бере участь у процесі врегулювання, наполягає на українському варіанті миротворчої місії ООН.

Думаю, що тут спрацьовує і енергійна активність із боку США. Тиск не лише у цьому питанні, але і по інших напрямках – нові і нові санкції щодо Росії, Кримська декларація від голови Дердждепу США Майка Помпео, в якій задекларовано невизнання анексії Криму, погроза санкцій від США тим фірмам, які беруть участь у споруджуваному Німеччиною та Росією газопроводі «Північний потік-2», наполягання на тому, щоб члени НАТО витрачали на оборону домовлені 2% від ВВП тощо. І більш однозначна позиція щодо війни Росії проти України теж входить у цей список.

Цього тижня до Києва прибуває радник з національної безпеки США Джон Болтон, який зустрічатиметься з керівництвом України. Він відомий своєю послідовною підтримкою України. Він свого часу наполегливо виступав за надання Києву плану дії щодо членства у НАТО ще тоді, коли працював у адміністрації президента Джорджа Буша молодшого. Він є найрадикальнішим антиросійським яструбом у Вашингтоні. Виступає за дуже жорстку політику щодо диктаторів, вважає, що їх треба примушувати йти на ті чи інші кроки.

Звісно, його прибуття це знак того, що Білий дім не залишає Україну поза увагою, що США все активніше беруть участь у процесі врегулювання війни Росії проти України і займають однозначну проукраїнську позицію. Але візит цей має не лише символічне значення. Болтон обговорюватиме ряд практичних питань.

Колізія полягає втому, що до свого призначення на посаду в Білий дім він виступав проти запровадження миротворчої місії на Донбасі. Ймовірно, нині він змінив свою думку. Голова парламентського комітету з міжнародних справ Ганна Гопко повідомила, що під час зустрічей у Києві Болтон обговорюватиме також питання запровадження миротворчої місії на Донбасі.

Чи піде Путін на поступки? Адже просте виведення військ із Донбасу означатиме, що його зусилля виявилися марними. Йому не вдалося отримати інструмент впливу на Україну. Тож, він волів би залишити все як є. Але міжнародний тиск збільшується. Тож, рано чи пізно Москва буде відступати у тих чи інших питаннях.

Неодноразово озвучувалася думка, що Україна стає розмінною монетою в ігрищах між Заходом і Росією. Раніше з цим можна було погодитися. Західні партнери намагалися вирішити проблему війни за рахунок передачі України під контроль Москви. Сьогодні ситуація змінилася. У питанні врегулювання конфлікту на Донбас складається міжнародний консенсус, який підтримує точку зору України.

Ясно, що ця прихильність нам не на голову звалилася. Це результат міжнародної політики Києва. Хто в це не вірить і вважає, що підтримка Заходу відбувається автоматично, подивіться на Грузію. Вона теж має анексовані Росією території – Абхазію і Південну Осетію. Здавалося б, навколо них теж мала би відбуватися боротьба у вигляді тиску Заходу.

Але ці питання фактично зійшли нанівець. Навіть сирійський режим залежного від Москви Башара Асада знахабнів настільки, що визнав незалежність цих двох псевдодержавних утворень. Лише після цього стався черговий інформаційний вибух. Міжнародна спільнота висловилася проти. Щодо Криму Асад не наважився на такий крок. Ну і до чергової річниці початку війни Росії проти Грузії пролунали заяви з вимогами вивести звідти війська.  

Ці проблеми за великим рахунком не озвучуються в світовій політиці. Санкції проти Росії за анексію Південної Осетії і Абхазії пропонує запровадити все той же Петро Порошенко, а не грузинська сторона. Бо при владі в Тбілісі перебуває проросійськи налаштований президент Бідзіна Іванішвілі. Він ці питання не педалює. А без участі самої Грузії їх вирішувати ніхто не буде.

Так само і без наполегливості Києва наші проблеми ніхто не вирішить.