Я ніколи не розумів українського фетишизму щодо опитувань громадської думки. Здається, що українців кидає в жар кожного разу, коли публікують нові результати соціологічного опитування. Я розумію, що соціологічні компанії заробляють гроші, проводячи такі опитування, однак чому їхні результати мають становити для нас такий інтерес?

Мені, наприклад, незрозуміло, чому питання про ставлення українців до незалежності власної держави досі включають до опитувальників – навіть наприкінці третього десятиліття незалежності України. Чи це такий прояв українського мазохізму?

Жодна європейська нація чи постколоніальна країна не ставить собі такого питання. У жодному соціологічному опитуванні в Індії у 1960-х роках не було питання, чи підтримують громадяни Індії її незалежність!!!!!

Ще одна причина бути скептичними щодо опитувань полягає в тому, що соціологи часто помиляються. Наприклад, жодне опитування не передбачило, що 91% українців підтримають незалежність своєї країнив 1991р.

Два свіжі приклади свідчать, що ми маємо бути дуже обережними щодо результатів соціологічних опитувань.

Перший приклад – президентські вибори в США 2016 року. Лише кілька маргінальних американських соціологічних компаній передбачили перемогу Дональда Трампа, тоді як переважна більшість соціологів були впевнені в перемозі Гілларі Клінтон із великим запасом. Другий приклад – Брекзит, коли прихильники виходу Великобританії зі складу ЄС навітьвизнали свою поразку в день референдуму.

В обох випадках представники сторони, яка перемогла (Трамп і прихильники Брекзиту, відповідно), до останнього були переконані, що вони програють. СтівБеннон, керівниквиборчогоштабуТрампа, і НайджелФарадж, лідерПартіїнезалежностіСполученогоКоролівства (United Kingdom Independence Party, UKIP), якийочолюваводин з кампанійБрекзиту, обоєвизналипоразку. Представників виборчого штабу Трампа повідомлення про перемогу, яка здавалася неймовірною, зважаючи на результати опитувань, застало зненацька. Майкл Волфф у своїй книзі пише, що Беннон «побачив, як Трампна моїх очах перетворився зі зневіреногоТрампа на нажаханогоТрампа».

Згідно з репортажем U.S. News&WorldReport, Трамп вважав, що програє Клінтон, саме з огляду на соціологічні дані: «Трамп сказав, що він дійсно був переконаний, що програє, бо, незважаючи на свої публічні випади щодо «фальшивих» опитувань під час виборів, він насправді вважав, що вони бодай частково відображають реальні цифри». Фарадж, натомість, зазначив: «Це була надзвичайна кампанія референдуму, явка виглядає дуже високою, і прихильники збереження в ЄС, вочевидь, переможуть… Ці результати, разом з останніми трендами й історичним прецедентом, вказують, що перемога прихильників збереження в ЄС вірогідніша».

Американські опитування у 2016 році невірно передбачили впевнену перемогу Клінтон із кількох причин. Мова йде і про «ефект Бредлі» – небажання тих, кого опитували, визнавати свою прихильність до Трампа внаслідок соціального тиску, і про погрішність, пов’язану з недостатньою представленістю відповідей.

Остання проблема, згідно зі статтеюTheWashingtonPost, «виникає, коли ті, хто брав участь в опитуванні, мать відмінні погляди від тих, хто участі не брав (внаслідок того, що до них не змогли добратися соціологи або вони відмовилися відповідати)». Американські соціологи також переоцінили готовність прихильників Клінтон голосувати або, навпаки, недооцінили справжній рівень підтримки прихильників Трампа.

Якщо американські та британські соціологічні фірми з їхніми значно більшими ресурсами так помилились, як українські опитування здатні правильно передбачити результати виборів?

Як написав НейтКон (і українським експертам варто звернути особливу увагу на ці слова, коли вони використовуватимуть результати опитувань, аби передбачати результати виборів 2019 року): «дуже дивно переконувати, що опитування можуть помилитись із результатами виборів, і водночас вважати, що їм можна довіряти в майбутньому».

Передбачити результати виборів завжди складно, а особливо за десять місяців до початку виборів, протягом яких може статися що завгодно й будь-який скандал може серйозно вплинути на рейтинг будь-якого кандидата. Наприклад, усе може змінитисяна користь президента Петра Порошенка, якщо Константинополь визнає право української православної церкви на автокефалію.

Низький рейтинг Порошенко слід розглядати, зважаючи на два чинники. Перший – криза всередині опозиційних сил, лідери яких так само не можуть похвалитися високим рівнем суспільної підтримки. У всіх опозиційних кандидатів є свої скелети в шафі: минулі невдалі рішення, скандали та звинувачення у свій бік. Опозиційна криза охоплює популістські, проросійські та ліві політичні сили.

Лідери популістських опозиційних сил мають низький рейтинг, бо вони представляють або «стару гвардію» (Юлія Тимошенко), або звичайні олігархічні проекти (Олег Ляшко). За рівнем негативного рейтингу Тимошенко друга після Порошенка, тому їй буде вкрай важко переконати українців у тому, що вона «нове обличчя». Критика її нещодавньої конференції в ЗМІ – яскраве цьому підтвердження.

Негативний рейтинг Тимошенко «обмежує її шанси та зберігає інтригу в президентських перегонах». «Навіть лідерство Тимошенко за рівнем підтримки досить оманливе: хоча вона й має найвищий рейтинг, вона також посідає друге місце після Порошенко в категорії «не проголосую за жодних обставин». У цьому парадокс української політики: Тимошенко водночас найбільш популярний і другий найбільш ненависний політик у країні».

Навіть Святослав Вакарчук – якого чомусь називають «новим обличчям», хоча його вже обирали до парламенту в 2007 році – має вищий негативний (47%), ніж позитивний (38%) рейтинг.

Проросійським політичним силам, натомість, бракує підтримки, аби повернутися до вищих ешелонів політики. Ліві партії або заборонені (Комуністична партія), або зведені на маргінес (Соціалістична партія).

Другий чинник, який змушує ставитися до результатів опитувань обережно, полягає у великій кількості невизначених виборців – від 20% до 45%, що більше, ніж кількість виборців, готових проголосувати за будь-якого конкретного кандидата. Андрій Голуб пише, що саме ця велика група визначить результати наступних президентських і парламентських виборів. Її представники зроблять свій вибір, чи йти на вибори й за кого голосувати, в останній момент. Якщо вони проголосують, то, найімовірніше, за менше зло (зазвичай такі виборці голосують за чинного президента). Виборці, що не визначилися, зосереджені переважно в східних областях.

Саме тому, згідно з результатами опитування компанії Socis у квітні 2018 року, 18% українців вважають, що на президентських виборах переможе Порошенко, а 12% – Тимошенко. У цьому ж опитуванні серед тих, хто має намір іти на вибори, 10% воліють проголосувати за Тимошенко, і по 9% – за Порошенка і Гриценка.

Тому українцям не варто приділяти стільки уваги вивченню результатів останніх опитувань громадської думки, які показують результати, що можуть бути зовсім відмінними від результатів наступних президентських і парламентських виборів. Те, як українці відповідають на питання соціологічних організацій про підтримку майбутніх кандидатів, може суттєво відрізнятися від їхніх уподобань під час виборів у березні й жовтні наступного року.