Соціолог Ірина Бекешкіна повідомила про медійно-соціологічний скандал. За результатами проведеного наприкінці червня дослідження (центр «Соціальний моніторинг», компанія «Соціс» та Український інститут соціальних досліджень імені Яременка) до переліку партій, що подолали би прохідний бар’єр, якби парламентські вибори відбулися зараз, потрапила Аграрна партія з понад 5% голосів усіх респондентів та майже 8% голосів тих, хто визначився з вибором.

У травні показники партії не сягали й 1%.

У чому ж секрет? А він дуже простий: опитування проходило по всій неокупованій території України, - увага – за винятком обласних центрів.

Характерно, що в опублікованій 4 липня статті Бекешкіна пише, що на сайті «Соціального моніторингу» прес-реліз щодо даного дослідження наявний, а от 5 липня він уже відсутній.

Бо пані Бекешкіна вказала на дві маніпуляції в цьому досліженні: перша – згадування про неучасть в опитуванні обласних центрів було побіжним; друга – замовляючи опитування за винятком обласних центрів, Аграрна партія тим самим вочевидь прагнула завищити свій рейтинг.  

Але звернімо увагу ще й на інше.

На теренах України за різних часів панували дві протилежних традиції місцевого врядування. Одна – європейська з її Магдебурзьким правом, за якою міста є самоврядними й рівними, рівноправними між собою. Друга традиція – російська, за якою ніякого самоврядування не існує, а міста суворо вишикувано за ранжиром: центри губерній (обласні центри), центри повітів (райцентри) та заштатні. І хай        сто років тому заштатна Юзівка була в кілька разів більшою за повітовий Бахмут, а заштатний статус накладав відбиток і на благоустрій, і на інфраструктуру, й узагалі на всі сторони життя міста.

За європейською традицією ключовим є статус міста, за російською – його щабель за ранжиром.

В Україні відбулася децентралізація. Міста отримали більше прав. Ми повертаємося до європейської традиції – хай часто суто формально, недолуго й непослідовно, але декларовано саме такий напрям. А що ми бачимо у ЗМІ?

А те й бачимо: «В райцентрі такому-то відбулася така-то подія». Не в місті, не в селищі міського типу, а саме «в райцентрі». Ніби це й є статус населеного пункту. Та чорт забирай: Київ – теж райцентр! Офіційний центр Києво-Святошинського району Київської області. І Харків – райцентр. І Дніпро – райцентр.

А чи так уже рідко обласні центри в медіаматеріалах виокремлено в зовсім окрему категорію, у найвищу касту? Запитання риторичне. Ба більше: наберіть у гуглі «смт Біла Церква», або «смт Мелітополь», або «смт Умань», або «смт Кам’янець-Подільський». Ви побачите цілку купу посилань! Обласні центри – то й є міста, всі решта – «смт». Двадцять п’ять міст в  усій Україні, більше й не шукайте.

Ви майже ніколи не зустрінете у ЗМІ, щоби міста поділяли по категоріях не за чиновницьким ранжиром, а за чисельністю населення. Щоби, коли вже треба виокремити «привілейовані», вели мову про міста з більш ніж стотисячним (двохсоттисячним, трьохсоттисячним) населенням, а не про обласні центри.

А тим часом майже сімсоттисячний Кривий Ріг – восьме місто України. Майже півмільйонний Маріуполь сперечається з Миколаєвом за дев’яте місце. Понад двохсоттисячні Біла Церква, Кам’янське, Кременчук, а тепер, із переселенцями, й Краматорськ теж є більшими за деякі обласні центри. Понад стотисячні Бердянськ, Бровари, Кам’янець-Подільський, Лисичанськ, Мелітополь, Нікополь, Павлоград, Сєвєродонецьк, Слов’янськ є абсолютно співмірними з Ужгородом.

Не забуваймо й про майже чотирьохсоттисячні Макіївку та Севастополь, понад двохсоттисячну Горлівку, понад стотисячні Алчевськ, Євпаторію та Керч, що залишилися на окупованих територіях.

То чим, зрештою, відрізняється Біла Церква від Луцька? За російською традицією, геть усім, Біла Церква й поруч із Луцьком стояти не може. За європейською ж традицією, одним-єдиним: у Луцьку є кілька будівель обласних установ, у Білій Церкві немає; хто не знає – той і не помітить.

І ще одне риторичне запитання: то яку з цих двох традицій утовкмачують усім нам наші ЗМІ?

Тож і не дивно, що, замовляючи своє маніпулятивне дослідження, Аграрна партія викреслила з нього Ужгород, але не викреслила Кременчук. І в даному разі це був не погляд чиновників-бюрократів-функціонерів, а погляд, що домінує в усьому нашому суспільстві. Погляд, переконання, що гальмує європейський шлях. Один із багатьох проявів жорстко ієрархічного мислення.