Кілька слів про сьогоднішню експертну конференцію «Посилення свободи і плюралізму засобів масової інформації в Україні під час конфлікту в країні та навколо неї» (під егідою ОБСЄ).

Одразу скажу, що враження суперечливі.

І це не буде всебічний звіт, лише окремі репліки.

1. Щодо назви конференції: я не знаю, куди ще більше «посилювати плюралізм» ЗМІ в Україні, особливо «під час конфлікту». Вислухавши доповіді, відповіді на це питання я все одно не отримав. Що мали на увазі організатори – невідомо.

2. Щодо «посилення свободи» – так, в Україні є деякі її обмеження, але, на мою думку, є і велика небезпека зловживання тією свободою, яка вже є. Тобто, свободу ЗМІ також (а чи не насамперед?) треба захищати не лише від тих, хто її утискає, а й від тих, хто нею зловживає (!).

3. Власне, саме це проговорила у своєму виступі Наталя Лигачова, що викликало дуже неоднозначну реакцію в залі (хтось аплодував, хтось гучно обурювався). У цьому пані Наталя цілком явно розійшлася в думках з головою НСЖУ: Сергій Томіленко обстоював тезу «ми не будемо ділити журналістів по сортах», тоді як пані Наталя наполягала, що маніпулятори і пропагандисти «під маскою» працівників ЗМІ – це, власне кажучи, взагалі не журналісти, і гарантії для журналістів на таких осіб поширюватися не повинні. (На підтримку своїх слів вона навіть зачитала відповідні рішення європейських судів).

Іншими словами, пан Сергій готовий захищати зокрема і журналістів-маніпуляторів, тому що принципово не хоче «ділити журналістів по сортах», зокрема й на порядних/непорядних, сумлінних/несумлінних, чесних/маніпуляторів, тощо; пані Наталя вважає такий поділ необхідним для очищення і захисту власне журналістської професії.

4. МЗС та МІП конференцію не відвідували - як я зрозумів, з їхнього боку був свідомий ігнор. Не знаю, чи це правильно. Те, що пані Наталя Лигачова прийшла і виступила – оце, я вважаю, було правильно, бо так пан Дезір і його колеги принаймні чітко почули, що в Україні є реальний «плюралізм думок» на тему «чи потрібна нам всеїдна і абсолютно невибаглива журналістика, толерантна зокрема й до пропагандистів країни-агресора».

5. До речі, про пана Дезіра. Я знайшов хвилинку спитати його (приватно), чи справді ОБСЄ запрошувала на цю конференцію росіян – і, зокрема, пана Прімакова, якого не пустили в Україну. Виявляється – ні, не запрошувала (!). На цю конференцію ОБСЄ запрошувала виключно осіб з України. Втім, росіянам ОБСЄ не мала підстав відмовляти у присутності, якщо вони захочуть відвідати конференцію з власної ініціативи. Отже, сьогодні тут були і «Спутник», і російське МЗС – але не на запрошення ОБСЄ. Хто доїхав – той прийшов, доїхали не всі.

Я також спитав пана Дезіра, як він ставиться до того, що Україна не допустила на свою територію пана Прімакова. Пан Дезір про це «шкодує» (його слова), бо принципово стоїть за свободу пересування журналістів всіх країн-членів ОБСЄ на всій території країн-членів ОБСЄ, у тому числі російських в Україні та українських в Росії. Якщо чесно, не бачу, як би чільний представник ОБСЄ міг дотримуватися будь-якої іншої офіційної позиції. Отож, тут закликаю друзів не гарячкувати.

6. Інша річ, що пана Дезіра майже весь час оточувала досить специфічна (а багато хто сказав би – відверто антиукраїнська) публіка: Руслан Коцаба, «Страна.ua» (дівчина з гарною англійською), тощо. Розповідали, як їх переслідують націоналісти, б'ють і знущаються за невтручання поліції; просили захисту. Але й дискутувати з ними на цьому майданчику майже не було кому.

7. Наостанок я спитав у Сергія Томіленка (приватно), коли, нарешті, НСЖУ почне захищати свободу слова від зловживань цією свободою з боку несумлінних журналістів. Пан Сергій відповів, що це питання наразі не в пріоритеті, бо всі сили НСЖУ йдуть на боротьбу за фізичний захист журналістів, незалежно від їхньої ідеологічної орієнтації, та захист ЗМІ, незалежно від їхньої редакційної політики. У відповідь я зазначив, що «всеїдність» професійних організацій та незасудження журналістів-маніпуляторів (байдуже, провладних чи антивладних) є одним з чинників, які якраз-то і провокують фізичну агресію. Ми «почули» одне одного і на тому розпрощалися.

Отакої.

Уперше опубліковано на Facebook