І сидить тепер жертва режиму Хунти  Ігор Гужва, як можна собі уявити, десь у віденському ресторанчику в районі Хофбурга. Мабуть, до його вуха долинає  цокіт копит коней, що тягають возики з екскурсантами. Під цей шумок він жує  осоружний австрійський шніцель, а не російські щи з близького його серцю руского міра. У перервах між ковтками рейнвейну він розповідає нам усім про жахи переслідування режимом клятого бариги, пишучи у себе на ФБ.

Торік прокуратура показала відео, де схожий на Гужву чоловік у якомусь українському ресторані впівголоса обговорює делікатну тему: як скачати  бабло з одного з політиків. Суд подивився те кіно і вирішив заарештувати Гужву за підозрою у вимаганні грошей.

Однак, він був випущений під заставу у сумі 544 тисячі гривень. Термін арешту завершився і Гужва здимів з України. Тепер він просить політичного притулку в Австрії.

Сталося це незабаром після того, як на сайті Київської міської прокуратури з’явилася інформація наступного змісту: «Шевченківський райсуд столиці розглянув у відкритому засіданні обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості за ч. 3 ст. 189 КК України (вимагання) щодо спільника головного редактора інтернет-видання «Страна.UA».

Відповідно до угоди, обвинувачений повністю визнав свою вину в інкримінованому злочині та погодився на покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з випробувальним строком 2 роки.

Допитавши обвинуваченого у судовому засіданні, суд затвердив угоду, визнав його винним за ч. 3 ст. 189 КК України та призначив узгоджене сторонами покарання - 4 роки позбавлення волі з випробувальним строком 2 роки.

Зауважимо, що кримінальне провадження стосовно головного редактора інтернет-видання «Страна.UA» завершено. Після ознайомлення стороною захисту з матеріалами досудового слідства обвинувальний акт буде скеровано до суду».

У цьому прес-релізі чомусь не вказано прізвище засудженого. Тим часом відомо, що його звуть Антон Філіпковський. Саме схожа на нього людина  обговорювала, начебто, на вище згаданому відео від прокуратури з особою, схожою на Гужву, як здерти  гроші з депутата Верховної Ради від Радикальної партії Дмитра  Лінька за не публікацію компромату на нього.

Гужва пише тепер з Австрії у себе на ФБ сторінці, що це, мовляв, Радикальна партія мутку якусь проти нього провернула. Кляті, мовляв, політики його під статтю підвели. А насправді все це не через гроші, а через його принципову позицію. Він за принципи готовий битися до останнього, хоч би й з австрійської столиці.

Ото сидиш собі і не знаєш, що й думати. Дивишся відео – там про бабки. А читаєш Гужву – там про свободу слова. Як кажуть освічені  люди – когнітивний дисонанс. А ті, хто простіше - ..уйня повна.

Але ж  свобода слова не продається. Це всі журналісти підтвердять. Правда? Тож багато кому доводиться сумніватися, чи не повірити чесному редактору.

Може, то сам Олег Ляшко, ухопивши вила, припер його до стінки і примусив під загрозою проткнути пузо говорити під прокурорську камеру, як здерти побільше бабла з депутата Ляшкової фракції. Як пишуть у протоколах, чесний редактор не витримав нестерпних моральних страждань і звів на себе наклеп.  Ну а десять тисяч зелених, які він нібито отримав від Лінька і які в нього знайшли під час обшуку, то це ж, мабуть, теж той же Ляшко непомітно підкинув чесному редакторові до портфеля.

Та продажний суд хіба повірить у це? Він же під тиском Луценка перебуває – так сам Гужва сказав. І скоріш наклепницьке відео візьме до уваги, ніж  щирі слова чесного редактора. Тому нічого чесному редакторові не лишалося, як дременути за кордон. Подалі від переслідувань за бабло, чи то пак -  за свободу слова.

Кілька місяців тому якісь наклепники вивалили листування нібито самого Владислава Суркова, того Путінського помічника, якого підозрюють, що він якраз і курирує політику Росії щодо України. Хакнули якісь негідники і дали прочитати всьому світові. І там шмат про чесного редактора Ігоря Гужву.

26 червня 2015 року начебто пише Суркову головний редактор журналу «Русский репортер» Віталій Лейбін. Цитую мовою оригіналу.

«Только что стало известно, что руководитель холдинга Вести Игорь Гужва (наш старый друг) из-за разногласий с инвесторами (в том числе насколько я понимаю и по политическим мотивами) будет скорее всего вынужден покинуть холдинг Вести. Холдинг Вести – единственный последовательный взвешенный  и скорее даже пророссийский с огромными (сотни тысяч) тиражами бесплатной газеты и лучшим журналом (по лицензии «Русского репортера»). Велики риски и уголовного преследования Гужвы украинскими властями вплоть до ареста. Не исключено, что сам холдинг не выдержит всех этих потрясений и завершит свое существование. Не знаю можем ли мы помочь в данной ситуации. Но понятно, что Игорь Гужва, если произойдет этот наихудший сценарий, окажется в России, а он – ценный кадр».

Це сайти «Миротворець» й «Інформнапалм» надрукували. «Миротворець» колись опублікував списки з особистими даними тих журналістів, хто акредитувався у так званих «ДНР» та «ЛНР». Звісно, у цьому випадку дурницю зробив. Але ж сумнівність цього кроку не заперечувала той факт, що інформація у списках коректна. То чому б тепер не довіряти правдивості пошти Суркова? Тим більше, що  листи ці не лише про Гужву і в багатьох випадках інформація звідти підтверджується.

Певна річ, може бути, що чесного головного редактора взяли і оббрехали. І насправді той Кремль з Сурковим він у носі бачив. І це був просто збіг, що він,  повернувшись саме з Москви, відкрив в Києві газету, телеканал  і радіо.

Коли апостоли режиму Порошенка вперше явилися до Гужви, то вони виявили близько 93,6 мільйонів гривень, які були перераховані очолюваному Гужвою ТОВ «Вісті мас-медіа» фіктивною фірмою «Ледис». Це сталося ще 2014 року.

Здається, це елементарна річ. Слідство має відповісти на питання про походження тих коштів. І воно дозволить поставити дуже багато крапок над «і». Але ж ні! Щодо чесного головного редактора відкриваються нові кримінальні провадження, здійснюється чимало всілякої слідчої метушні. А головне питання «звідки бабло?» так і висить у повітрі без відповіді.

Тим часом, Гужва пише на ФБ, мовляв, такий я сепаратист. З іронією. Спонукає, значить, до висновку: ніякий він не сепаратист. Ну просто собі  Петлюра і Бандера в одному фужері.

Яка ще рука Москви? Та ви що? Він про таке навіть слухати не хоче. Сидить собі у Європі і привіти передає слідчим і їхньому начальству.