Народний депутат Сергій Каплін улаштував черговий скандал. Не те, щоб він був такою вже цікавою медійною й політичною персоною, але вельми цікавою є ситуація, яка довкола нього склалася.

Це' депутат став завсідником певних телеканалів певного ідеологічного спрямування, в ефірі яких він що є сил таврує нинішню владу в усіх гріхах. Слово «таврує» в даному разі — дуже м'яке, бо те, що робить Каплін, — це не критика й навіть не звинувачення. Бо замість аргументів у нього — найчастіше або емоції, або образлива лексика. І, принагідно кажучи, нашим медійним оглядачам, усе ж таки, варто було б відрізняти критику від неприхованого мочилова.

За всіх цих умов титри кажуть правду: Сергій Каплін залишається народним депутатом від фракції БПП, Тобто тієї самої владної сили, від Якої він не залишає каменя на камені. І в суто формальних моніторингах міжнародних організацій кожна поява Капліна на екрані додає ще одного спікера від провладних сил.

Але річ не лише у ставленні нашого героя до чинної влади. Пригадується його поява у Шустера у травні 2016 року — тоді він виступав із приводу декомунізації української топоніміки й, зокрема, з приводу перейменування міста Комсомольська на Горішні Плавні — як на мою думку, чи не єдиного вдалого, чи не єдиного «живого» в усій тій кампанії.

Тавруючи владу за «переписування історії», за паплюження історичної пам'яті (в даному разі «комсомольців-добровольців» та інших будівничих соціалізму), він виголошував: мовляв, нинішню владу, нинішній режим здує, мов пил, «і все повернеться, все повернеться» до того, що було, до того, що, на думку Капліна, й має бути надалі.

Який саме період він мав на увазі як такий, до якого все мусить повернутися, він так і не сказав. Тож довелося тільки гадати: чи мав він на увазі період президентства Януковича, а чи давніші, ще радянські часи.

Парламентські фракції — це, за ідеєю, зібрання однодумців. Принаймні, стосовно основоположних ідей. То чи ідея декомунізації є такою, якою можна знехтувати? І не забуваймо: в даному разі йдеться про іменну президентську фракцію. Щось із усім цим відбувається не те. У демократичних країнах такого бути не може за визначенням.

Бо тим самим і Каплін своїми виступами, й керівництво фракції своїм мовчанням ніби підкреслюють: фракція Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді — це механічно зібрана група людей, аби більше голосів було. Про політичні та ідейні орієнтири цих людей у даному разі не йдеться, вона не є важливою.      

Тож або публічні виступи Капліна — це просто розвага для публіки, за якою немає нічого змістовного, або ж Петро Порошенко розглядає парламент як надлишкову, суто декоративну установу, у якій неважливо, що відбувається.

Й от іще запитання: якби все ж таки постало питання про неможливість перебування Сергія Капліна — скільки ЗМІ, який відсоток їх, тут само подали б це як «розправу з політичними опонентами», «узурпацію» тощо?