Можна не погоджуватися з тим, що говорить і пише Геннадій Афанасьєв, але це не привід для наклепу
Я дуже тішуся, коли в доступі з’являються нові матеріали, які знову привертають увагу до долі політв’язнів, зокрема «кримських заручників»: Олега Сенцова, Сашка Кольченка і Олексія Чирнія. І поява відеоматеріалу («відеоколонки», як її було названо) Олександра Подрабінека теж не могла не потішити. Тим більше – виглядає, що автор мав конкретну мету: привернути увагу до скрутного становища родини Олега і закликати допомагати їй. Але є кілька моментів, які не дають потішитися.
По-перше, мені дивно, що в матеріалі про Олега та його родину, із рефреном «їі забули та покинули усі, включно із російськими та українськими правозахисниками», жодного разу не згадується його товариш у нещасті – Олександр Кольченко. Який теж сидить на суворому режимі, теж не дав ні проти кого свідчень і близькі якого – теж у скруті. Чому не згадується (через відсутність підтримки кіноспільноти чи через анархістські переконання) – не знаю і здогадуватися не хочу. Але виглядає дещо дивно.
По-друге, рефрен «усі забули про Олега та його родину», бо «захист політв’язнів має таки характер кампаній» – не зовсім відповідає дійсності. Можу це сказати як учасник одного з колективів («Комітет солідарності»), які намагаються здійснювати цю допомогу політв’язням бодай у якомусь мінімально можливому вигляді. Знати про це автор відеоматеріалу, звісно, не зобов’язаний – але тоді й безапеляційності тверджень можна було, певно, трошки менше вкладати у текст.
А по-третє (і це найгірше і найважливіше), іншого фігуранта справи, Геннадія Афанасьєва, якраз згадано – і в такому вигляді, що цілком відповідає поняттю «наклеп». У відео стверджено, що Афанасьєв під час слідства обвинуватив Олега (що правда), і вміщено розлогі уривки його свідчень того періоду. А от твердження, що саме через ці свідчення Путін «помилував» Афанасьєва, і саме тому той повернувся до України, де його «чомусь зустрічали як героя» – це неправда. Цьому немає ані жодних підтверджень, ані свідчень.
Більше того, в матеріалі не згадано про ключовий момент в ув’язненні Афанасьєва – його прилюдну відмову від своїх свідчень та заяву, що вони були дані під примусом, під час судилища над Олегом і Сашком у Ростові. Це був гідний поваги й мужній крок, і засудити Геннадія за свідчення, не згадавши про цей його виступ, означає спотворити загальну картину і приховати правду, маніпулюючи інформацією.
Можливо, в Олександра Подрабінека були для цього якісь свої причини – але як можуть пояснити трансляцію цієї ж, спотвореної, картини українські медійники, які її підтримали і транслювали? Їм же має бути відомою історія Афанасьєва (як і інших фігурантів справи «кримських заручників»). Можна не погоджуватися з тим, що говорить і пише Геннадій після звільнення, із його манерою ведення полеміки (якщо це так можна назвати) і вибором тих, кому він вдячний, а кого – засуджує; але це не привід для наклепу. І тим більше – в такому очорненні.
На моє глибоке переконання, треба «витягти» всіх наших політв’язнів із застінків, щоби вони вже тут, удома, говорили й писали те, що вважають за потрібне, як вільні люди. Схоже, не всі пристають на таку точку зору – і це їхнє право. Але наклеп, тим більше такий, – це поза межами й етичних, і просто професійних норм. І про неприпустимість цього якось навіть незручно говорити – але доводиться, і дуже шкода, що доводиться.