Випробування Шухевичем
В Україні вже чи не з півсотні вулиць імені головнокомандувача УПА Романа Шухевича. А ще й ґенерала Чупринки є – такий був у нього псевдонім. Досі їх тихо і мирно перейменовували. Аж тут раптом почалися протести, коли Київрада перейменувала проспект Ватутіна на Шухевича.
Взагалі тема не лише Шухевича, але і ОУН з УПА була продискутована років десять тому. Всі крапки над «і» розставлено і тоді здавалося, що до неї не варто повертатися. На жаль, не так сталося, як гадалося.
До Шухевича одна єдина претензія. Він служив в українському військовому підрозділі «Нахтігаль» у складі іноземних легіонів Вермахту. Я писав на тему стосунків українських націоналістів з німцями ще 2010 року у LB.ua. Головна думка наступна. Тодішня Європа була поділена між двома хижацькими режимами, які спершу дружили між собою, загарбували європейські країни, а потім посварилися між собою. І в цій боротьбі європейські політичні гравці за рідким винятком мусили ставати на сторону або одних, або других.
Оскільки між цими хижацькими режимами у світовій громадській думці поставлено знак рівності, то або мусять бути засуджені всі ті, хто співпрацював з кожним з них, або сам лише факт співпраці не може ставати підставою для засудження. У першому випадку можна засудити Теодора Рузвельта і Вінстона Черчілля, адже вони підтримували хижака Сталіна. Отож, другий підхід видається більш реалістичним.
Яд Вашем ще 2007 року обіцяв надати документи про участь Шухевича у львівському погромі , до Ізраїлю навіть їздив Володимир Вятрович, але жодних документів не отримав. Вони досі не опубліковані. Отож, доказів злочинних діянь нема.
Інші висновки, якими завершилися дискусії.
1. ОУН і УПА визнані борцями за незалежність. України. Незалежна Україна була їхньою стратегічною метою.
2. Вони вважали ворожими обидва режими – як нацистський, так і комуністичний.
3. Вони мали тактичну співпрацю з німцями. Стратегічною метою була незалежна Україна.
4. УПА чинила дії, які варті осуду. Однак, такі дії значно перебільшені радянською пропагандою.
5. Нюрнбергзький трибунал не засуджував ні ОУН, ні УПА. Навпаки в його матеріалах фігурують документи, які свідчили, що німці, попри співпрацю, боролися з націоналістами.
6. Загони на зразок «Нахтігалю» були визнані комбатантами, тобто учасниками бойових дій. Згідно з Женевською конвенцією, комбатанти не є військовими злочинцями.
Здавалося б, дискусії завершено. Однак, враження таке, що комусь дуже хочеться знову роздмухати ситуацію.
Наостанок цитата зі статті Віктора Трегубова, який дуже грунтовно осмислив тему глорифікації в різних народів. Саму статтю можна почитати тут.
«Герои одних — зачастую злодеи в глазах других
Особенно если общины живут рядом. Или в пределах одного государства.
Не буду слишком утомлять вас примерами. Но всё же: в российской и советской истории Ермолов, Сталин и Хрущев, соответственно, патриотичный полководец, могучий лидер и размазня. В чеченской — грубое ругательство, тиран и спаситель соответственно.
Для греков герои Греческой революции — патриоты без страха и упрека. Для турок — бандиты. Наоборот: для турок Мустафа Кемаль — отец нации, для греков, армян, ассирийцев, курдов — военный преступник.
Для евреев Менахем Бегин — герой. Для англичан — террорист. Для арабов — убийца. А вот Ясир Арафат — наоборот.
Для поляков Богдан Хмельницкий — хитрозадый восставший магнат. Для украинцев — герой, который ошибся на последнем шаге. Для русских — человек, сделавший всё, как надо. Для евреев — резник.
Это всё, опять-таки, естественно. Потому что каждая община оценивает действия персонажа по отношению к себе, а не к его родной общине».