П’ятничного вечора я  виступив на «Книжковому Арсеналі» на панелі, яка була присвячена гумору під час виборів. Згадав класичне оповідання Марка Твена «Як мене обирали в губернатори».

 Він там описує історію балотування свого героя в губернатори котрогось із штатів США. Він написав листа тітоньці, щоб порадитися, чи варто йому балотуватися. Вона відповіла, що його суперники, судячи з публікацій в пресі, відверті негідники, а він у своєму житті не зробив жодного нечесного вчинку. Тому йому однозначно треба балотуватися. Він послухався тітоньку і висунувся. 

Наступного ж дня про нього почали писати газети. Не пам'ятаю послідовності, але одна писала, що він в якогось свого родича відібрав майно, інша про те, що він допивався до чортиків, ще інша, що він когось оббрехав. І всі вони вимагали від нього, щоб він дав пояснення таким своїм вчинкам. Він мовчав і тому вони сприймали це як те, що йому нема що заперечити. 

Оповідання писалося десь в середині 19 століття. Кажуть, що з того часу  багато що змінилося. Але ж люди як люди - тільки виборче питання їх зіпсувало. Згадайте минули вибори у США. 

Раптом якась телеведуча признається, що кандидат у президенти Дональд Трамп чи то лапав її, чи то робив непристойні пропозиції. Мейнстрімівська преса, яка ставилася до Трампа неприхильно, миттєво поширила це свідчення. І тут жертви Трампових домагань почали з'являтися як гриби після дощу. Когось він мацав за цицю, когось плескав по сідниці. Здається, не було жодної,з ким би він покохався. Коротше, перед публікою постав такий собі аморальний розпусник, котрий прагне зґвалтувати всіх, кого бачить. 

Але Трампова команда не лишилася в боргу. Оскільки жодна жертва сексуальних домагань Гіларі Клінтон не вигулькнула, адже чоловік, який би почав скаржитися, що жінка хотіла його спокусити, виглядав би дуже дивно. Отож, взялися за пустощі її чоловіка Білла. Певна річ, знову спливла його пригода з Монікою Левінські, яка зробила йому приємно десь в кулуарах Білого дому, а потім це стало відомо американській і всій світовій громадськості. Далі у нього з'явився позашлюбний син. Коли він був губернатором штату Арканзас, то нібито вдовольнив свою хіть з повією, яка народила від нього хлопчика. Потім з'явилася ще одна жертва, з якою Білл кохався ледь не в кущах. 

Коротше, чоловік Гіларі виявився значно успішнішим від Дональда. Адже останній лише домагався когось, а Біллі досягав своєї мети. 
Питання ставилося так: як дружина такого аморального типу може бути президентом США? 

Коли я у 90-х роках навчався у США і потім працював у Канаді, то звернув увагу, що регулярно з'являлися новини про те, що якийсь чоловік домагався на роботі якоїсь жінки років п'ять тому. І цих чоловіків засуджували. Я свято вірю у об'єктивність американської Феміди. Але природній скептицизм весь час штрикав мій мозок , коли я це читав. Скажіть будь-ласка: ну що можна довести через п'ять років у такій делікатній справі? 

Стосунки чоловіка і жінки це дуже інтимна річ. Нікуди флірт не дівся і не дінеться. Це закладено в нас природою. І те, що подобається одній, може не подобатися іншій. Одній здаватиметься, що її брутально домагаються, а іншій, що з нею заграє впевнений у собі мачо . Тому засуджувати, тим більше, публічно варто лише відверте насильство. Все інше справа двох.

І у всіх нас, як чоловіків і жінок, навіть в такої святої людини, як модератор п’ятничної  панелі Андрій Куликов, є в минулому щось таке, що згадати приємно , а признатися соромно. Тому, коли подібні речі починають масово виринати під час виборів, то згадується оте старе оповідання Марка Твена. Виявляється, мало що з того часу змінилося. 

Втім, це стосується не лише виборів. Пригадуєте, колись керівник МВФ комусь десь там не догодив. І тут же з’явилася покоївка готелю, котру він намагався зґвалтувати.

Хто не погодиться зі мною, повинен визнати: Сполученими Штатам час від часу   керують  сексуальні  маніяки. Якщо такі люди легко ґвалтують жінок, то вони з такою самою легкістю мають ґвалтувати інші країни.

І як продовження теми, але вже без виборів. Колись я був на величезній базі НАТО в Норфолку. Там стояв найбільший на той час авіаносець світу «Джорд Вашингтон». Там я поспілкувався з офіцером жінкою. Серед багатьох питань поцікавився, чи не зазнає вона загравань він чоловіків, адже корабель тривалий час в морі. Вона категорично заперечила. Але перед початком операції «Буря в пустелі» на американському флоті був знятий з посади якийсь із командирів кораблів, а, може, і цілої ескадри - вже не пам'ятаю. Причиною став його роман з підлеглою. Коли я прочитав новину про це, то подумав, чи не моя знайома стала тією спокусницею бравого капітана. Та дізнатися це мені не дано. 

Із задоволенням спостерігав, що публіка весело посміхалася під час розмови. Як сказав інший учасник панелі Богдан Кутєпов «Сміятися краще, ніж плакати». Взагалі-то, колись я винайшов цю фразу. Може, вона пішла гуляти в народ, а може вона і Кутєпову прийшла в голову. Але це свята правда. Сміятися таки краще, ніж плакати. 

Виступав на заході також громадський діяч  Максим Кияк.  

Справді було весело.