Не розумію, чому так озвіріло кидаються на прихильників і прихильниць святкування 8 березня. Я не відзначаю 8 березня. Не дарую квіти, не сюсюкаюся з жінками. Бо вважаю, що таке, з дозволу сказати, відзначення вихолощує його зміст. Але мені в голову не прийде нападати на тих, хто святкує.

Але ж це якась хвороба національна – перегризтися на голому місці. Неодноразово доводилося спостерігати і самому стикатися. коли начебто розумні люди, цивілізовані, нібито демократично налаштовані  раптом починали гризтися і сваритися в драбадан через те, що їхні думки на якусь проблему розходяться.

При чому сваряться завзято, ображаючи одне одного, вживаючи некоректні вислови. Так, що потім буде дуже важко відіграти назад і стати знову друзями.

Так і хочеться закликати: «Астанавітєсь!» Навіть якщо хтось із вас не правий, то життя все розставить на свої місця. Не треба оголошувати хрестовий похід, щоб довести свою правоту.

Але ж не прислухаються. І знову й знову наступають на ті самі граблі. До речі, а чи є якийсь міжнародний день граблів. Якщо міжнародного нема, то варто нам таке національне запровадити. Воно нам дуже до снаги буде:)