Трампу загрожує імпічмент! На такий заголовок я наткнувся сьогодні. Якісь такі інтонації мені траплялися й раніше в українських ЗМІ.

Наша преса так висвітлювала передвиборчу кампанію в США, що переконала всіх у перемозі Клінтон. Коли ж переміг Трамп, це був загальний шок.

Певна річ, наші журналісти робили це з подачі американських ЗМІ, які переважно тяжіють до лівих поглядів і неприхильно налаштовані до нібито консерватора Трампа. Я пишу «нібито», бо лівизни в його поглядах, як на мене, не менше, ніж у його опонентів.

З одного боку, це добре, що наші медіа, розповідаючи про міжнародну політику, виходять помалу з-під впливу російських ЗМІ й переорієнтовуються на західні першоджерела. З іншого боку, некритичне переказування західних ЗМІ так само шкідливе, як і переказування російських. Мабуть, треба пам’ятати банальні істини, що й на Заході ведеться політична боротьба, стикаються інтереси й погляди різних груп. Тож, мабуть, не варто поспішати вклинюватися в їхні мейнстріми, краще триматися більш відстороненої позиції.

Тож наші ЗМІ у висвітленні виборів у США йшли у фарватері американських медій і провалилися з тріском. Але хочуть наступити на ті самі граблі.

Принагідно зверну увагу, що навіть їхні супер-пупер-респектабельні видання, буває, висмоктують сенсацію з чорт зна чого. Згадайте статтю кілька днів тому в найавторитетнішій The New York Times із докладною розповіддю про мирний план українського народного депутата, нібито переданий ним Трампу. Те, що цей депутат не має жодного впливу на ухвалення рішень подібного рівня, газету абсолютно не збентежило. Так сама як і не менш авторитетну The Wall Street Journal, яка надрукувала подібний план від Віктора Януковича. Якби не американська преса, то в нас на це уваги не звернули б, хіба що маленьку новину опублікували.

У Штатах повно не лише, так би мовити, коректної преси, але й купа «бойових листків» різних політичних сил, зокрема демократів. Саме вони й мусують тему імпічменту.

У Трампа з’явилася особливо затята опонентка — сенаторка-демократка Елізабет Ворен, яка теж гучно порушує цю тему. Саме її й цитують «бойові листки».

Чи варто нам повторювати агітаційні гасла? Звісно, вони можуть вплинути на громадську думку США, але жодного практичного значення не матимуть. Адже імпічмент президента США — надзвичайно складна процедура. Мало того, існує чимало різних теоретичних підходів і уявлень щодо імпічменту. І щоби почати таку процедуру — потрібен збіг надто багатьох факторів.

Нагадаю, що за всю історію США процедура імпічменту починалася тричі. Ендрю Джексон у XIX столітті й Білл Клінтон у минулому були засуджені Палатою представників, але виправдані Сенатом. Лише Річард Ніксон пішов у відставку самостійно, оскільки розумів, що його, радше за все, засудять.

Так що поляпати язиком можна, але реально відправити у відставку майже неможливо. Потрібні ну дуже вагомі підстави.

Тим часом Трамп, обпікшись на історії з тревел-баном, коли суд заблокував його указ, і на історії з росіянами, ймовірно, почне діяти значно обережніше. Адже його бажання на зразок дружби з Москвою наражається на опір системи. І призначення нового радника з безпеки генерала-лейтенанта Герберта МакМастера, який Росію вважає найбільшою загрозою, свідчить: Трамп таки дослухається до загальних настроїв. Так що імпічмент — це лише жадання демократів, такі самі нездійсненні, як і жадання Трампа про дружбу з Москвою за нинішньої її політики.

Хоча ні тревел-бан, ані прагнення дружби з Москвою аж ніяк не є підставою для імпічменту. Це не кримінальний злочин, а лише бачення нового президента. А за бачення ніхто у відставку не відправляє, хоч би це бачення й не подобалося дуже багатьом.

Фото: The Odissey Online