Убивство ватажка терористів, командира батальйону «Сомалі» Михайла Толстих (Гіві) 8 лютого стало однією з головних новин не лише дня, але й тижня. 12 лютого підсумковий «ТСН. Тиждень» присвятив цій темі вісім із половиною хвилин свого випуску: говорили про ймовірні версії вбивства бойовика та реакцію на нього місцевого населення. Остання журналістам, очевидно, не сподобалася.

Починається сюжет із пострілу вогнемету «Джміль» під музичний супровід «Польоту джмеля» Миколи Римського-Корсакова. Знищений кабінет командира бойовиків, а потім — юрба людей із квітами, деякі з них витирають сльози. «Це будівля Оперного театру. А ці кілька тисяч — не любителі “Жизелі” чи “Лебединого озера”. Вони зібралися тут на іншу виставу — у головній ролі донецький бойовик Ґіві», — розповідає журналіст Руслан Харченко про похорон терориста. Перший синхрон належить літній жінці з мокрими від сліз очима: «Дети, которые пришли нас защищать. Они пришли совершенно не ради своей славы. Они пришли не ради себя». 

В «1+1» цю героїзацію нівелюють досить комічними кадрами з танцями покійного бойовика та його епатажними заявами. А далі нівелюють і масштабність прощання з ним: «Надто вже багато свідчень про рознарядки на похорон для бюджетників, шкіл і вишів», — заявляють журналісти і як доказ наводять два скріншоти з соціальних мереж. Третій і завершальний фрагмент руйнування героїчного образу Гіві — це його смерть: «А найголовніше — версія, що загинув Мішка ганебною навіть для нинішнього Донбасу смертю, плутає всі карти пропагандистам Кремля. Не ліпиться з нього герой».

Руйнування міфів — це, звісно, добре. Але навіщо було протиставляти ці факти заплаканій бабусі, таким чином дискредитуючи в громадській свідомості невизначену частину місцевих жителів? І що журналісти мають на увазі під «нинішнім Донбасом» — території самопроголошених республік чи ні? Тоді доцільніше вживати їхні назви, таким чином роблячи закид окупаційній адміністрації, а не всім місцевим жителям. Та й Донбас — це все-таки частина України, близько 30 % (за підрахунками «Тижня» станом на 2014 рік) якої займають окуповані території так званих ДНР / ЛНР.

Подальше нівелювання образу бойовика відбувається в компанії колишнього співробітника СБУ Івана Ступака, той висміює трансформацію терориста: «И когда его увидели, что он как командир ополчения, так называемого, что он командует батальоном "Сомали", многие просто потеряли дар речи. Это же Миша, который парковал машины...». Далі екс-силовик спростовує версію про український слід у вбивстві Гіві, мовляв, надто складно було би провести подібну шумну операцію в центрі Донецька, ще й біля такого захищеного місця.

Наступна версія — це вбивство своїми, тобто помста від членів батальйону «Сомалі». Цю позицію журналісти аргументують статусом із «Вконтакте» «одного з терористів» та дописом видання «Новая газета». Цікаво, що фразу «Цю ж версію підтвердив і бойовик Мильцев, на прізвисько Француз, в інтерв’ю російській "Новій газеті" він теж наголошує на помсті від його ж поплічників» у «ТСН» ілюструють записом із сайту «Новой газети». Тим самим записом, і це навіть видно в кадрі (!), де ще три дні тому, 9 лютого, цю інформацію спростували. Журналісти показують глядачам сторінку, де написано: «Повторил информацию о краже аккаунтаи заявил, что был уволен из армии "ДНР" весной 2015 или 2016 года по состоянию здоровья. Предложение записать короткое интервью и последующие уточняющие вопросы «настоящий» Мыльцев оставил без ответа». І паралельно кажуть:«В інтерв’ю російській "Новій газеті" він теж наголошує...» Невже в «ТСН» не читають того, що показують глядачам?

Третя версія — це вбивство за наказом із Кремля. Її підтверджує Ігор Стрєлков, «екс-міністр оборони ДНР». А «1+1» перераховує вже вбитих ватажків «ДНР-ЛНР» та заявляє про загрозу для життя ще живих.

Висновок журналістів — Кремль просуває вибори на сході, але розуміє, що з «відвертими убивцями» Україна домовлятися не буде, «а з менш помітними номер може і пройти». І продовжують: «Тож уся ця так звана вистава у траурній Донецькій опері ще далека від свого фіналу. І Захарченко, і Плотницький точно це знають. Залишилося зрозуміти — чи готові ми прийняти додому такий Донбас». І якщо ви сумніваєтеся, який «Донбас» мають на увазі журналісти, останні слова сюжету — це синхрон чергової засмученої жінки: «Он в раю!».

Насправді ж формулювання «Чи готові ми прийняти додому такий Донбас» — унікальне у своїй суперечності. Кожне з цих семи слів викликає запитання. «Чи готові» — це справжній озвучений сумнів журналістів із приводу того, чи зберігати Україні територіальну цілісність і чи повертати свої території з-під контролю окупантів. У статті 28 Закону України «Про інформацію» написано, що«Інформація не може бути використана для закликів до повалення  конституційного  ладу,  порушення  територіальної цілісності України». Звідси ж постає запитання до слів «прийняти додому», бо у 133-й статті Конституції України написано, що Донецька та Луганська область входять до складу України. Та й узагалі «прийняти» звучить так, наче ми говоримо про мігрантів, яким доведеться пройти конкурс на грінкарту. Ще більше питань викликає слово «ми» — хто ці люди, які мають право вирішувати, приєднувати території так званих «ДНР-ЛНР» назад чи ні? Журналісти «ТСН», якісь «інші» українці, що мають більше прав на Україну, ніж східні українці? Чому на «1+1» уживають слово «Донбас», кажучи лише про його третину? І що, врешті-решт, означає «такий»? Із лояльністю до терористів? Але невідомо, скільки людей насправді симпатизує місцевому керівництву, невідомо, чому вони це роблять, невідомо, скільки серед них найнятих акторів. Але подібні слова й сюжети вбивають клин у реінтеграцію і ставлять на порядок денний парадоксальне питання — чи потрібна Україні її частина? Ще сумніше те, що це повторення історичної помилки. Саме така риторика й політика «свій — чужий» колись допомогли Януковичу перемогти у виборах, багато в чому саме вони створили проблеми в Криму й саме вони відповідальні за появу декого з тих, на рахунок кого тепер вагаються в «ТСН». Тож залишилося зрозуміти, чи потрібна нам подібна журналістика.

Детальніше про це читайте в моніторингу телетижневиків  "Натисніть, щоб розблокувати. Огляд підсумкових тижневиків ICTV, «Україна», «1+1», «Інтер» і 5 каналу за 12 лютого 2017 року".