Певна річ, я – серед об’єктів його праведного гніву. А ще він  сварить уповноважену зі свободи слова ОБСЄ Дуню Міятович за те, що та задумала міжнародну місію здійснити до Криму з моніторингом свободи слова.

Він повідомляє, що очолюваний ним комітет НМПУ  писав Дуні листи, роз’яснюючи, що Крим окупований росіянами  і  ФСБ поведе її не туди, куди б вона хотіла й у неї складеться хибне уявлення про ситуацію. А якщо їй і вдасться зустрітися з кимось з патріотів, то цих людей неодмінно почнуть переслідувати.

І проектом цим займався Юрій Луканов, тобто я. «Коли комітет нашої медіапрофспілки, - каже Чайка, -  побачив підозрілу(!!! – Ю.Л.) історію співпраці з офісом Міятович, то виступив проти такої постановки питання». Після цього, за словами Чайки, вони успішно з проекту вийшли.

Я не стану  пояснювати Чайці, що Міятович не така недоумкувата, якою йому здається, і чудово розуміє всі ризики такої місії. Мало того, вона, на відміну від Чайки, бачила кримські реалії особисто, адже була під час анексії в Криму і зустрічалася з  українськими  журналістами, попри агресивний натовп «кримнашів», які оточили місце зустрічі. Не знаю, як їй, а мені на той момент стало трохи моторошно.   Не стану розжовувати елементарні речі, що навіть недосконала міжнародна місія до окупованої території краще, ніж її відсутність. 

Скажу тільки, що слова про «успішно з проекту вийшли» трохи  не відповідають дійсності.  

Минулого листопада у Відні під час великої конференції ОБСЄ, де я робив  презентацію по пригніченню свободи слова в Криму,  розповіли мені, що Чайка прислав  Дуні Міятович листа, де стверджує, що це негідник Луканов неправильно про них інформує Дуню і вони зовсім не такі погані, якими їй, Дуні, здаються. Чайка тим листом, попри всю підозріливість щодо Дуні,  уклінно просив її повернути їх до колишньої співпраці.

Автори листа якось забули, що Дуня Міятович мала змогу оцінити Чайчину і компанії  глибину  патріотично-інтелектуальної думки  безпосередньо, читаючи їхні адресовані їй  епістолярні творіння. Вони її так вразили, що вона оніміла, мабуть, від захоплення, і перестала з ними спілкуватися. Фактично їх з проекту мовчки виштовхали. І в цьому, за переконанням Чайки і компанії, винен винятково Луканов, котрий не їсть, не спить, а інформує про них Дуню.

Коли торік в медіа-профспілці відбувалися гарячі дискусії про її зовнішню політику, я написав, що тодішні мої опоненти своїми радикальними геополітичними ініціативами відвернуть від себе всіх міжнародних  партнерів і смоктатимуть лапу на самоті.  Чайка відписав мені, що краще смоктати свою лапу, ніж смоктати  чужий… самі розумієте що. І не зрозуміло, чому Чайка відмовляється смоктати власну лапу і  розсилає листи з чолобитними з проханнями про   відновлення контактів. Адже цей пункт його  програми, на відміну від інших,  майже  виконаний. Лише Міжнародна федерація журналістів, куди входить НМПУ в якості члена, продовжує з обов’язку підтримувати з ними стосунки.

Але і тут НМПУ примудряється продемонструвати усю свою любов до батьківщини і зневагу до ворогів. Не так давно я отримав звідти гнівно-патріотичний прес-реліз із заявою, яка твердила, що НМПУ бойкотуватиме засідання виконавчого комітету і щорічної конференції МФЖ у Москві.  

Позиція принципова і навіть повагу може викликати. Тільки одна обставина заважає. Питання про московську конференцію  серед інших озвучувалося  на конференції ЄФЖ  в Стамбулі, де брав участь Ігор Чайка. Він там сидів мовчки і не подавав голос. Чому? Та дуже просто: конференція відбувалася англійською мовою без перекладу. А Чайка англійською знає хіба що fuck you. Себто новому керівництву медіа-профспілки вдалося реалізувати ідею, озвучену ними  в давніх дискусіях: для розвитку міжнародних відносин, твердили вони, не обов’язково володіти іноземними мовами. Зате заднім числом, після того, як рішення про конференцію  вже було ухвалене, комітет НМПУ вирішив продемонструвати свою принциповість.

Так само торік Ігор Чайка, збираючись на конгрес МФЖ, розповідав, що він неодмінно здолає зраду і викриє ненависний йому Союз журналістів Росії. Повернувся звідти, підписавши спільну з росіянами заяву про поглиблення з ними співпраці, зокрема, про створення моніторингової групи по ситуації в Криму. За майже рік, що минув від тої заяви, Чайка мав усі можливості продемонструвати крутизну своєї групи. Але вона так і залишилася на папері.

Правда, тоді цим справа не завершилася. Перед поїздкою Чайка хвалився, що відбуває  на з’їзд МФЖ до Франції за свій кошт, мовляв,  відриває від дому від сім’ї заради спільного блага.

А після повернення тишком-нишком звернувся до комітету НМПУ з проханням відшкодувати йому витрачені на дорогу і тяжку працю на спільну з росіянами заяву 900 євро. Так і згадується Салтиков-Щедрін із крилатою фразою: «Заговорив про патріотизм. Певне,  вкрасти щось хоче». Але комітет НМПУ  проголосував за те, щоб задовольнити Чайчині апетити. Чомусь патріотично налаштованих членів комітету не збентежила  ідея співпраці з ненависним їм Союзом журналістів Росії.

До речі, гроші ці взяти можна тільки з членських внесків або з допомогового депозитного рахунку, проценти з якого НМПУ використовувала на матеріальну підтримку тих, хто дуже серйозно захворів або сім’ям загиблих членів профспілки. У листопаді минулого року цей рахунок схуднув на 20 тис гривень. Хоча свого часу комітет ухвалював рішення, що основна сума не зменшується і на допомогу ідуть лише проценти. Чи погодилися б члени НМПУ фінансувати зі своїх внесків патріотичні вояжі Чайки – у них ніхто не запитував. У мене сумнів, що вони дали б ствердну відповідь.

Повторюся: я вже дев’ять місяців не причетний до керівництва медіа-профспілкою. Раніше, певна річ, я заважав реалізувати Чайці і компанії  всю їхню інтелектуальну і організаційну   потугу. А тепер – хай би демонстрували   весь свій патріотичний потенціал на повну котушку. Адже перешкод нема. Але і зараз я стою на перешкоді їхньої діяльності.

Ой, нелегка доля в справжніх патріотів. Весь час їм, як поганому танцівнику, вороги заважають.