Два місяця тому на "УП. Культура" була стаття, присвячена "Століттю Якова", в якій були цілком знехтувані реалії кіно- та телесеріального виробництва, з якими мусять давати собі раду усі, хто створює кіно, і українська специфіка цього виробництва, з якою мусять ладнати усі, хто створюють кіно в Україні, нині.

І от новий, на щастя, більш виважений, але так само неготовий говорити про кіно з урахуванням реалій аудіовізуального творення в Україні, матеріал -- тепер про серіал "Катерина", що він за шевченковою поемою створений.

"Катерину" не дивився, тож не годен оцінити силу і адекватність кінокритичних аргументів і влучність літературознавчих атак. Але, так само як і раніше у випадку статті "УП. Культура" про "Століття Якова", матеріал прагне систематизувати широкі реакції на продукт і на цій основі зробити певні узагальнення, які присутні, зрештою, уже у назві.

А називається стаття "Серіал, який доводить, що Шевченку з нами не пощастило". Вийшла на "Детекторі медіа".

Власне, вже це твердження відгонить максимальним нерозумінням того, що відбувається в українському кіно.

Бо йдеться у статті аж ніяк не про те, що нічого Шевченкового, серіального і повнометражного, до цього серіалу втілено -- говоримо про 2000-і -- не було. І в тому -- нещастя.

Зокрема, що стоїть вже кілька літ "Толока" Михайла Іллєнка, наполовину відзнята -- за мотивами тієї ж "Катерини" (ось тут, дійсно, можна сказати, що не пощастило, що канал "1+1" вирішив не вкладати власні ресурси для того, щоб увійти у виробництво фільму і допомогти його завершити, а на ту ж тему зняти своє, але це інша історія).

Йдеться у статті саме про те, що цим серіалом Шевченку зроблено нами всіма нещастя. Але що може довести -- от саме так, "довести" (як у назві) -- перший серіал за шевченковим твором?

Щоправда, авторка не розглядає його таким-першим, вибудовує аргументацію, розміщуючи його в шерезі інших.

Вірніше, іншого.

"Свого часу (у 2004-му) канал «1+1» уже мав справу з класикою і зняв прекрасний серіал за драмою Івана Франка «Украдене щастя». У ньому хорошим було все – і сучасні реалії кінця 90-х, і музика від Вакарчука, і режисерська робота Дончика, і мова, і актори (у тій версії грали переважно з театру Франка, у «Катерині» ж – все зірки Молодого). Каменяра – подолали, а Кобзаря – не можемо".

Про які узагальнення можна вести мову, якщо для того, щоб говорити про серіал сьогоднішній, треба згадувати серіал 12-річної давності? Сам один?

А прекрасним -- практично непогрішним, де хорошим було усе -- серіал "Украдене щастя" роблять значною мірою вади пам'яті. Воно завжди так -- у минулому бачимо найкраще. При тому, що головну роль грав Анатолій Пашинін, свіжий успіху у російському тисячесерійному "милі" "Ундіна".

Ну, й Фейсбуку тоді ще не було, щоб оцінити...

Ось трохи критики фільму: "Каті – 22 (хоча актрисі Валерії Ходос, яка її зіграла, 30, і на 22 та ніяк не тягне), вона закінчила училище культури й повернулася в село, чим надзвичайно задоволені її батьки (єдині актори, які адекватно володіють навичками орфоепії й мають більш-менш природне мовлення – професіонали Анатолій Хостікоєв і Наталя Сумська), а батьки її – шкільні вчителі".

От, маєш. 30-літнім 22-літніх грати не можна, бо не виглядають на той юний вік. Бо ж, ідучи вулицею, чи попід інститутом якимсь, так легко, дивлячись на фізіономії, визначити вік студентів тих. Ще й непрофесіонали усі в кадрі, окрім Хостікоєва і Сумської.

Ну, таке... Я ж серіал не дивився...

А от у підсумку авторка зазначає, що серіал "Катерина" – "це просто «пшик», завдяки якому кілька тисяч людей зробили рейтинг каналу. І якщо говорити про «Катерину» як прецедент на серіальній ниві, то це, як на мене, ще один крок назад".

Завдяки першому -- першому (!) -- серіалу за Шевченком, створеному для українського ринку і знятому українською мовою, зроблено рейтинг каналу -- і це крок назад.

Важко рухатись назад, коли стоїш, впершись спиною у стінку російського телесеріального продукту і телесеріалів, створених для російського ринку.

Але, як бачимо, можна.

Вибаглива українська авдиторія. Нічого не скажеш.

Штовхає телеканали і на таке. 

Джерело: фейсбук-сторінка Сергія Васильєва