Вчорашній ґвалт навколо Євгена Нищука показує, наскільки ми залежні від рашистських інформаційних помийок. Вони там здійняли хвилю, а тут наші підхопили. Якби не це, то, може, ніхто б уваги не звернув на його висловлювання. Тим більше, що він не сказав нічого такого, про що би не було сказано раніше. Хіба раніше не писали про те, що на місце вимерлих під час Голодомору українців або депортованих кримських татар завозили росіян? Така була політика радянського, а ще раніше царського уряду — на асиміляцію національних меншин.

Російські ж ЗМІ вклали у вуста Нищука те, чого він не казав — якісь фрази про генетику і звинуватили його, як завжди, у фашизмі. А наші «корисні ідіоти» охоче підхопили.

Кажуть, він вибачився, а отже визнав свою провину. А може, він просто розумний і делікатний і промовив слова вибачення для того, щоб заспокоїти суспільство? Можна скільки завгодно сперечатися про те, чи варто було державному чиновнику висловлюватися на такі дражливі теми. Можна ловити його на неточностях і незнанні предмету, бо якось дивно звучать його посилання на Черкащину як на край русифікації. Але не можна вкладати йому у вуста того, чого він не казав, і викривати його в унісон із російськими засобами масової дезіноформації.

І ще раз про вплив російських ЗМІ. 2014 року на сайті медіа-профспілки з’явилися рекомендації від психологів про те, як висвітлювати війну. Там не було жодного слова про те, що не треба українських військових «нашими» називати чи якісь інші перегини в сфері мови ворожнечі. Просто такі собі рекомендації, щоби журналісти думали, як не нашкодити армії й не посилювати напруження в суспільстві. Це була просто новина, одна з багатьох, які з’являлися на сайті. Не офіційна позиція НМПУ. Думка саме психологів.

Якимось чином про неї довідалися російські ЗМІ. Вони це подали не більше, не менше як встановлення цензури в Україні. І що тут почалося! Деякі журналісти почали розганяти хвилю, мовляв, нащо воно мені треба — якісь рекомендації, я й так розумний! Мовляв, нам намагаються щось таке нав’язати. Здавалося б, ну якщо розумний, то не звертай уваги, бо це ж не інструкція до виконання, а цілком не обов'язковий документ. О ні! Хвиля, звісно, була менша, ніж із Нищуком, але, але…

Навіть аргумент про те, що коли це критикують російські пропагандистські ЗМІ, то щось у цьому позитивного є, їх не зупинив. І я голову даю на відсіч: якби не шум у Росії, то на ці рекомендації якщо і звернули б увагу, то жодної бурхливої реакції не було б.

Отож, не треба мати ілюзій: наша психологічна залежність від Росії нікуди не ділася. Хоча як би ми не надували щік і не казали, що це не так.

Фото: скріншот з YouTube-каналу ICTV