Допоможи собі сам, або Я #за_якісну_освіту
Я майже 10 років працюю на різних посадах у відділах навчання та розвитку міжнародних та українських компаній, і з 2015 року стала частиною компанії в медіаіндустрії, яка, мабуть, розвивається найбільш швидкими темпами, формує образ майбутнього та має вплив на суспільство (що, погодьтеся, дуже відповідально). В нашій компанії ми не можемо дозволити собі залучати працівників з низьким рівнем професійної підготовки, адже вартість помилки дуже висока – нашу роботу бачать усі!
25 жовтня відбулася конференція, підставою для проведення якої було пілотне дослідження про стан журналістської освіти в Україні, в якому взяли участь всі стейкхолдери процесу: студенти, ВНЗ та представники медіагалузі.
Не скажу, що результати мене здивували, радше мене здивувала дискусія під час самої конференції. Представники ВНЗ звинувачували всіх у тому, що вони не можуть забезпечити якісну освіту: представників індустрії у відсутності ініціативи по співпраці; Міністерство освіти, що ті висувають нові вимоги до навчальних планів і ще більше тиснуть на ВНЗ; студентів за те, що «вони не такі, як були колись». Тільки за цими претензіями представники ВНЗ не помічають головного – роботодавці, що незадоволені якістю підготовки молодих фахівців, та студенти вже давно налагодили співпрацю, яка дає їм додаткову цінність, що по суті і є метою будь-якого бізнес процесу, яким в нашому випадку і є процес підготовки молодих фахівців.
Так от, коли медіакомпанії стикнулися з обмеженістю ринку кваліфікованих молодих фахівців і розчарувалися у ВНЗ, вони вирішили все взяти в свої руки та готувати спеціалістів самостійно - за більш короткий термін, на своїх потужностях, по своїх правилах та вимогах. «1+1 медіа» теж пішла цим ефективним шляхом – ми створили навчальний проект - Вищу Школу Media & Production, який за три роки повністю себе виправдав. На сьогоднішній день понад 300 осіб пройшли навчання на різних курсах, більше 50 осіб працевлаштовані в компаніях групи «1+1 медіа», близько 40 осіб працюють в інших медіакомпаніях по всій території України. І нам для підготовки потрібно від 2 до 5 місяців без скиглення, що «нам ніхто не допомагає і не хоче ініціювати співпрацю». А ще ми пропонуємо навчатися сучасним професіям та дисциплінам (універсальний журналіст, журналіст-розслідувач, digital management) на відміну від ВНЗ, які все ж таки тяжіють до свого філологічного минулого.
А для того, щоб максимально швидко адаптувати студентів до дорослого життя, багато компанії в нашій індустрії започаткували програми стажування (формальні чи неформальні), і знову не залучаючи ВНЗ – просто так швидше і ефективніше, бо дуже часто ВНЗ вимагають у студентів щоденники практики та зволікають на те, чим саме вони займалися та які навички здобули. В нас теж є програма стажування «Ближче до ТБ». І знову суцільні плюси: вчити молодих швидше, ніж переучувати тих, хто отримує знання з морально-застарілих програм, студенти знайомляться з цінностями та корпоративною культурою, і на виході ми маємо мотивованих і адаптованих співробітників, готових до роботи. Крім усього перерахованого вище, ми даємо студентам можливість використовувати сучасні виробничі потужності і можливість працювати по-справжньому.
За майже три роки програми стажування ми працевлаштували понад 70 людей.
Про роль незадоволених працедавців поговорили, про студентів теж, і навіть позицію ВНЗ я спробувала донести… А де ж у цьому процесі держава? Вона працює… Нещодавно було створено Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). І знаєте, що? Серед членів агентства академіки та члени-кореспонденти академії наук, заслужені працівники освіти, заслужені діячи науки та техніки, а ще заслужені діячі мистецтв – люди, які навряд чи знають, що таке бізнес (хіба що з книжок). І лише один представник роботодавців – з металургійного комплексу. Вибачте, ще забула, одна студентка – з Києво-Могилянської академії… Тому допоможи собі сам, якщо хочеш мати кращих фахівців, бо, сподіваюся, ти теж #за_якісну_освіту.