Другий шанс на становлення незалежних медіа виник після Помаранчевої революції, проте і на цей раз ЗМІ не змогли зробити справжній прорив, більшість з них й надалі залишалися рупором олігархів.

По-справжньому українські ЗМІ почали змінюватися лише після Революції Гідності, коли вони повинні були адекватно реагувати на стан речей в країні і відповідати запитам суспільства. 

Але процес трансформації українських медіа триває, і зараз він, на мій погляд, ще не вийшов на фінішну пряму. З одного боку, ми спостерігаємо зростання свідомості і відповідальності журналістів, які не бажають псувати свою репутацію заради миттєвого заробітку, з іншого боку - суспільство змушує ЗМІ розвиватися, вдосконалюватися та відходити від старих шаблонів. 

Це дає підстави сподіватися на те, що вже через кілька років все більше українських медіа почнуть відповідати міжнародним стандартам.Наразі ж український телеефір переважно залишається ареною інформаційної війни конкуруючих між собою олігархів та політичних баталій. 

Істотно впливає на медіапростір України також війна на Донбасі і масштабна російська пропаганда. Українська журналістика переживає важку постреволюційну фазу, в якій їй необхідно знайти та відстояти власну роль у суспільстві. 

Ми зустрічаємося зі зростаючим тиском на журналістів розслідувачів, спробами їх залякати та впливати на їхню роботу. Не можна не згадати про поширену в країні практику помсти журналістам за неприємні для когось (в основному для впливових бізнесменів або окремих політиків) матеріали. Спалені автомобілі, погрози, побиття, перешкоджання досі зустрічаються в українській журналістиці, хоча вони абсолютно неприйнятні для світової медіаспільноти.

Наприклад, не так давно в Україні високо цінували два видання: «Фокус» і «Кореспондент». Однак, після того, як холдинг, до якого вони належали, був придбаний олігархом  часів  Януковича - Сергієм Курченко, ці ЗМІ моментально втратили авторитет, а провідні журналісти цих видань вирішили звільнитися.

Також зараз відбувається постійне широке обговорення (часто, на жаль, не в дуже коректній формі), що саме дозволено і не дозволено робити журналістам під час війни. 

Для того, щоб Україна поліпшила свої позиції в рейтингах свободи слова, вона має гарантувати журналістам безпеку і безперешкодне здійснення їхньої професійної діяльності. 

Утім, якщо порівнювати сьогоднішню ситуацію з реаліями багаторічної давності, то українські медіа дійсно зробили суттєвий якісний стрибок вперед. Поки я працювала в Міністерстві інформаційної політики, ми робили все можливе для розвитку медіа в Україні. 

Одним з моїх пріоритетних напрямків була протидія обмеження свободи слова. Сподіваюся, що ця робота у міністерстві продовжуватиметься. Протягом останніх двох років були прийняті деякі важливі закони, зокрема, проект закону № 3048 «Про внесення змін до статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (щодо підстав для видачі посвідки на тимчасове проживання представникам іноземних засобів масової інформації), підготовлений в Міністерстві інформаційної політики нашою спільною робочою групою з міжнародними інформагенціями. 

Також ми провели постанову про спрощення перебування іноземних журналістів в Україні (згідно з постановою, перебування іноземних журналістів відбуватиметься протягом півроку і не потребує додаткового узгодження).Верховна Рада 03.09.2015 ухвалила Закон №1831 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення».

В кінці 2015 року Верховна Рада також прийняла закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».На початку 2016 року був прийнятий закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту професійної діяльності журналістів», згідно з яким посилюється кримінальна відповідальність за перешкоджання діяльності співробітників ЗМІ. 

Зокрема, депутати посилили покарання за незаконне вилучення журналістських матеріалів і техніки.  До речі, з моменту створення Міністерства інформаційної політики Україна піднялася в рейтингу свободи слова на 22 пункти порівняно з 2014 роком, але все одно поки займає в ньому малопочесне 107 місце. Той факт, що Росія стоїть на 148-му, – слабка втіха для країни, що претендує на європейський вибір. 

Отже, украінська влада має продовжити покращувати умови роботи для журналістів в Україні. Однак, якщо все ж таки провести паралель з ситуацією в українських ЗМІ та російських, то робота журналістів в Україні характеризується зовсім іншим рівнем свободи.

Порівняно з ситуацією в Росії, де незалежна журналістика залишилася тільки в дуже небагатьох нішах, зазвичай в редакціях, що фізично виїхали за кордон, умови роботи в Україні зовсім інші: журналісти мають куди більше можливостей вільно повідомляти про події, вести журналістські розслідування та реалізовувати нові медіапроекти без втручання з боку держави.

Що ж до ситуації в окупованому Криму та місті Севастополь, то Росія спровокувала в регіоні процес згортання свободи слова і вільного вираження думок. Російська влада запровадила законодавство щодо протидії екстремістської діяльності, кримінальну відповідальність за заклики до сепаратизму», спровокувала скорочення числа альтернативних джерел інформації, ініціювала переслідування журналістів з боку правоохоронних органів і «кримської самооборони».

В цілому, активна фаза окупації супроводжувалася тотальною «зачисткою» інформаційного простору Криму, Донбасу та взагалі всього російського інфопростору.

В Україні дуже позитивною тенденцією можна вважати появу нових гравців на медіаринку. Головна причина виникнення таких гравців полягає в суспільному попиті на них. Україна протягом багатьох років відчувала дефіцит якісних, незаангажованих ЗМІ, які працювали б заради суспільства, а не обслуговували інтереси окремих осіб. 

Революція Гідності стала каталізатором для становлення громадянського суспільства в Україні. В нових реаліях ЗМІ старого формату втрачають довіру і авторитет, що дає можливість новим медіа проявити себе, а медіа-ринку фрагментуватися.

Успіх нових акторів медіасфери можна насамперед пояснити новизною їх підходів і націленістю на якісний контент. І все ж, в Україні досі не вистачає компетентних, об'єктивних ЗМІ, тому що як тільки подібні ресурси потрапляють на медіаринок, вони відразу знаходять свою нішу. 

Ймовірно, в найближчі кілька років на ринок зможуть вільно заходити нові медіа, які будуть пропонувати інноваційні концепції та професійно висвітлювати важливі події суспільно-політичного життя. Такі ЗМІ відіграють важливу роль у контексті формування громадської думки і вибору основних проблем для громадських дискусій. 

Вони впливають на формування порядку денного, привертають увагу суспільства до важливих проблем політичного та соціального характеру. У той же час міжнародні засоби масової комунікації впливають на імідж країни в очах європейської та світової громадськості, а також є найбільш дієвим джерелом для критики влади. При цьому вони достатню увагу відводять на перевірку фактів і представлення різних точок зору на одну і ту ж подію.

Отже, на мій погляд, головними перешкодами на шляху розвитку ЗМІ є:

1. Невеликий бюджет у зв'язку з падінням рекламного ринку (2008 та 2014рр.);
2. Старі закони про політичну рекламу/прямий вплив власника на редакційну політику;
3. Військові дії на Донбасі;
4. Російська пропаганда та дезинформація;
5. Нереформованість правоохоронних органів та судів, які не завжди приймають до розгляду справи по перешкоджанням журналістській діяльності.

Проте головний козир якісних ЗМІ полягає в тому, що вони можуть запропонувати об'єктивну, професійно представлену інформацію. Саме в цьому криється їх перспектива. Заслуговують також уваги проекти, що дозволяють ідентифікувати замовні матеріали/пропаганду/дезінформацію та вибирати гідні уваги ЗМІ.

Я досі залишаюся прихильником того, що вплив держави на медіа-простір повинен бути мінімальним. Ми маємо йти не шляхом заборон, залякування/арештів журналістів чи інших нецивілізованих дій, а шляхом створення умов для відновлення мовлення на Сході та в Криму, створення нових медіа з різноманіттям точок зору та якісними журналістськими розслідуваннями, відкриттям України для роботи в ній іноземних журналістів. Але в той же час навчитися/та навчити українців відрізняти пропаганду від інформації.