ПРОЕКТИ
11:00
Середа, 6 Квітня 2016

З нами так не можна

Кілька суб’єктивних висновків із розслідування «Слідства.Інфо» про подвійне життя Порошенка
З нами так не можна
З нами так не можна

У неділю, 25 травня 2014 року, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що так звану антитерористичну операцію призупинено. На один день — хоча в новинах того дня були повідомлення про жорстокі бої між силами правопорядку та сепаратистами, про поранених і вбитих. Цього дня український народ більшістю голосів обрав Президентом одного з найбагатших українських бізнесменів.

У неділю, 3 квітня 2016 року, жертв у зоні проведення так званої антитерористичної операції, якщо вірити офіційним джерелам, не було; троє військових були поранені. Цього сонячного дня я відпочивав, ловив рибу й гуляв із собаками, а ввечері разом із усім українським народом довідався, що людина, яку ми два роки тому обрали Президентом, залишилася бізнесменом. І, як заведено у великих вітчизняних бізнесменів, щось хімічить в офшорах. І, як заведено в політиків, бреше про це виборцям.

Усе це ми довідались із розслідування Анни Бабінець «Подвійне життя президента» у програмі «Слідство.Інфо», яку було показано, крім рідного «Громадського», ще «UA: Першим» і каналом новин «24». Синхронне виведення на чисту воду нечистих на руку політиків по всьому світі гучно анонсувалося: це мала бути бомба.

Проте український вимір Panama Papers поки що доволі нудний. За інших обставин гучнішим скандалом міг би стати той факт, що мер Одеси — громадянин Росії, але СБУ пообіцяла «перевірити факти» (знайома пісенька), а сам мер заявив, що російського паспорту не має, словом, у Труханова все буде добре. Зрештою, що тут такого: мер обласного центру — громадянин Росії. У кожного свої вади.

Чим український епізод Panama Papers і справді унікальний, то це обсягами породженого ним дискурсу. Я вже давно спостерігаю, що медіакритика переселяється в соцмережі, але цього разу кількість відгуків, висновків, аргументів, тверджень, версій, звинувачень та апологій була просто немислима. Дні пропадали. Тим 40 % українців, які досі не користуються інтернетом, дуже пощастило: ця лавина пройшла повз них. На другий день дискусії навіть дописи в стилі «а можна, я не буду писати нічого про офшори?» стали мейнстримом. Здавалося б, долучатися до цього масового психозу на такому пізньому етапі немає сенсу, але редакція «ДМ» вимагає.

Отже,  попри те, що бізнес глави держави (в принципі оксюморонне формулювання з погляду Конституції) є надважливою темою, у випадку розслідування «Слідства.Інфо» форма виявилася значно важливішою за зміст. У своєму вкрай поміркованому висновку редакційна рада «Громадського», дорадчий орган, уповноважений виносити внутрішній дружній осуд, усе ж таки визнає, що з Іловайськом вийшов перебір. І хоча керівник проекту Дмитро Гнап від початку став у позу праведного гніву («И мне, и моей коллеге Anna Babinets не пофиг, чем занят главнокомандующий в самые адовые моменты войны. Мне. Лично»), напевно, навіть їхня впевненість у тому, що іловайська сюжетна лінія в розслідуванні повинна була мати саме такий вигляд, за ці дні похитнулася.

Читайте також

Серед медійної — і, що для мене дуже важливо, зовсім не медійної, але вже медіаграмотної, — спільноти не бракує голосів, які кажуть про неприйнятність і маніпулятивність зіставлення офшорних муток компаній Порошенка із бойовими діями в Іловайську. Саме такого — емоційного, «смачного», де кадри з цвинтаря, поєднання фактів сумнівним причинно-наслідковим зв’язком та спеціально зібрані коментарі учасників бойових дій програмують глядача на певні емоції. Хотілося б, щоби цих голосів було ще більше і щоб вони пояснили тим журналістам, які досі не зрозуміли: з нами так не можна. Спекуляція на будь-яких героях і жертвах — Донбасу, Майдану, ОУН-УПА, всіх тих, хто ллє свою кров, поки ми амортизуємо клавіатури, — це табу.

Такі прийоми мали би бути табуйовані щонайменше з поваги до героїв і жертв, до будь-яких людей, яких уже немає в живих і чиїми іменами — історія знає чимало прикладів, від Горста Весселя до розп’ятого хлопчика, — можна прикрити будь-яке неподобство.

Автори розслідування та деякі їхні колеги обурюються, що, мовляв, критики вчепились у форму, не звертаючи належної уваги на предмет розслідування. Ну, пардон, саме тому і вчепилися, що використана для привертання уваги й нагнітання саспенсу кисельовщина викликає в розумного глядача однозначний рефлекс.

«…сюжетна лінія подій в Іловайську (на якій акцентується в розслідуванні про офшорні компанії Петра Порошенка) важлива для повного розуміння контексту подій, наведених у розслідуванні. Але стилістика подачі розслідування та надмірне використання архівних кадрів подій на сході України відволікає глядача від суті розслідування про офшори президента, зміщує сприйняття у площину емоцій», — виснувала редрада. Що ж, для контексту Іловайськ і справді міг би бути: «між іншим, реєстрація офшорів відбувалась у дні, коли українських військових розстрілювали під Іловайськом», наприклад. Невже sapienti не sat?

Якщо ви дивилися фільм «Фрост проти Ніксона», можете уявити, як журналіст на початку першого ж інтерв’ю хапає екс-президента за грудки: ти, скотиняко, корупціонер і махінатор! І це в ті дні, коли наші хлопці гинули у В’єтнамі!

Журналістське розслідування — справа холодних голів, і вміти стримувати емоції й утримуватися від белетризації фактів, важливих для суспільства, від натяжок та припущень — це якщо й не стандарт жанру, то норма, продиктована здоровим глуздом. А також відповідальністю. У цьому випадку — не лише перед українським суспільством, а перед світовою спільнотою, адже від якості розслідування «Слідства.Інфо» почасти залежав успіх глобального проекту.

І про зміст. Удар по Порошенку виявився превентивним, адже ухилитися від сплати податків він іще не встиг, хоча гіпотетично, напевно, міг. Розслідування «Слідства.Інфо» може наблизити той день, коли або Президент Порошенко перестане бути бізнесменом, або бізнесмен Порошенко — Президентом. Тому матеріал був потрібен, а ті, хто каже, що його треба було «притримати до референдуму в Нідерландах», або ідіоти, або просто не розуміють, що таке журналістика. Мовчу вже про хуторянських аналітиків, які вбачають у розслідуванні всюдисущу руку Кремля.

В ідеалі це все не лише про подвійне життя Порошенка, а й про те, як зробити вимогу до народних обранців не займатися бізнесом реальною, а не формальною. Як невиправний оптиміст я вірю, що це можливо, хоча для зміни суспільної норми знадобиться багато років і десятки переконливих розслідувань, гучних скандалів і суспільних дискусій. Ви знали, наприклад, що перші кільканадцятеро президентів США були рабовласниками? Переросли ж!

Приводів для оптимізму додає й той факт, що заморські фіглі-міглі Порошенка показали в ефірі державного телеканалу, який планує стати громадським. Нічого подібного не могло бути за жодного з попередніх Президентів України й за жодного з попередніх керівників Національної телекомпанії. (До речі, Зураб Аласанія звернувся до Незалежної медійної ради з проханням дати сюжету Анни Бабінець оцінку, але програми з ефіру не зняв.) На жаль, поки що це свобода, обмежена одним відсотком частки аудиторії. До переважної більшості громадян інформація про український вимір Panama Papers дійшла в формі інтерпретацій, вигідних політичним патронам великих телеканалів і газет, або шуму в соцмережах, або ж не дійшла взагалі.

Але все ж таки це свобода, якої ми ще не мали. Й користуватися цією свободою слід активніше, ретельніше й відповідальніше.

Фото - hronika.info

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5715
Переглядів
Коментарі
Віктор
14:26 / 06 Квітня 2016
"сумнівним причинно-наслідковим зв’язком " цікаво було б дізнатись, яким шляхом автор встановив достовірність/недостовірність поданих фактів реестраціі офшорних фірм Президентом, щоб стверджувати про "сумнівність"? Якщо дійсно, як вказано в панамських документах, Порошенко записав фірму на себе ("The sole shareholder of the company was Poroshenko ") і Порошенко підтвердив наявність ціеі фірми (а його юристи ще 2-х), то постае питання, чи етично було йому і його юристам рееструвати фірму в час таких подій? Чи дійсно нема тоді злочинноі, з точки зору Конституціі, складовоі в прийнятті Президентом доленосних для Іловайських подій рішень, які перекривались з іншими, бізнесовими справами? І який рефлекс мае викликати в західного та украінського глядача наявність такого співпадіння між часом Іловайськоі трагедіі та виведенням активів в офшори? Автор запрошуеться прочитати коментарі під статею в The Guardian для думки західних громадян про украінського Президента, Украіну та іі громадян. "Удар по Порошенку виявився превентивним" IMHO, удар виявився запізнілим. Порошенко з початку 2000-х років при владі на різних посадах. І те, що за цей час він не зміг відділити бізнес від політики і передати активи в сліпий траст ще в 2005 р. свідчить, що і журналісти, і громадськість до певноі міри самі винні, що скандал розгорівся під час війни на Донбасі і за кілька днів до референдуму в Голландіі. І маю великі сумніви, що це едині офшорні фірми, якими володіе Президент, а отже і щодо справжнього джерела його прибутків. В США щойно громадяни дізнались що Мітт Ромні мае офшорну фірму, як його рейтинг полетів вниз навіть серед республіканців. Проблема була не так в несплачених податках (що святе в США), невідомих джерелах багатства та сумнівних надходженнях для його виборчоі кампаніі, а в тому, що він не задекларував офшорну фірму і взагалі мае офшорну фірму, пройшовши шлях від губернатора до кандидата в президенти.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop