Вчора, 10 квітня, у Нью-Йорку (США) відбулась церемонія оголошення Пулітцерівських лауреатів. Проект Panama Papers Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань отримав Пулітцерівську премію 2017 року в категорії «Роз’яснювальна журналістика». Редакція «Громадського ТБ» повідомила, що журналісти-розслідувачі програми «Слідство.Інфо» на «Громадському ТБ» були співаторами проекту, який отримав найпрестижнішу журналістську нагороду світу. В Україні в проекті працювали журналісти Анна Бабінець і Влад Лавров. «Детектор медіа» взяв бліц-інтерв’ю у Анни Бабінець.

- Скажіть, будь ласка, чи дає перемога проекту Panama Papers вам можливість називатися лауреаткою Пулітцерівської премії?

- Насправді я не знаю таких речей, чи це якось передається. Мені відомо тільки про формальний бік. Ви ж знаєте, що журналісти можуть отримати Пулітцера тільки за матеріали, опубліковані в американських медіа, і фактично тільки американські журналісти отримують цю премію. Майже неможливо чи дуже важко громадянам інших країн отримати Пулітцерівську премію за те, що було опубліковано в інших ЗМІ. Тобто те, що сталося, те, що проект Panama Papers  Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань (The International Consortium of Investigative Journalists, ICIJ),  отримав Пулітцера, - це єдина можливість наблизитись до цієї американської нагороди. Panama Papers - це проект, над яким працювало понад 300 журналістів, і це саме проект отримав цю нагороду. В Україні в проекті  Panama Papers  брали участь дві людини – це я і Влад Лавров. Ми працювали дев’ять місяців безпосередньо з документами, а потім ми ще кільком журналістам передали доступ до частини файлів. З усім архівом працювали тільки ми з Владом.

Вчора під час церемонії Пулітцерівської премії у Нью-Йорку  оголосили про перемогу нашого проекту Panama Papers в номінації «Роз’яснювальна журналістика». Як це буде розвиватися далі, я поки не знаю. Швидше за все, керівництво ICIJ, яке координувало роботу над архівами Panama Papers, буде отримувати безпосередньо нагороду. Чи буде вона якось передаватися чи будуть видані окремі грамоти лауреатам-учасникам проекту, я зараз цього сказати не можу. Коли ми отримували нагороду за проект розслідувань Yanukovychleaks на всесвітній конференції в Норвегії, там нас було 10 учасників проекту, і можна було розмножити відзнаки, за бажанням, й собі взяти.  Я не знаю, як саме буде зараз, адже Пулітцерівська премія все ж таки американська. Деталі мені наразі невідомі. Напевне, на сайті премії про це буде повідомлено. Керівником проекту Panama Papers  була ICIJ, а ми долучалися саме до роботи над українським архівом.

- Тобто ви зараз ще не можете сказати, чи надалі зможете вказувати, що ви – лауреат Пулітцерівської премії?

- Нам сьогодні так пояснили: ми можемо вказувати, що ми є членами проекту, який отримав Пулітцерівську премію. Я думаю, що лауреатами ми теж зможемо себе називати. Тобто формулювання «я є членом проекту, що отримав Пулітцерівську премію» буде правильним, щоб зберегти всі формальності. Бо я як особа не отримала премії, тільки – як частина проекту.

- Чи могли б ви сказати, який саме був внесок ваш та Влада Лаврова в ці матеріали, які отримали премію?

- Це були 11,5 мільйонів документів, які отримала мережа ICIJ, і з якими ми могли працювати. Ми шукали протягом дев’яти місяців всі документи, які є в цьому архіві щодо України. Там був пошук – це могли бути прізвища, адреси, назви фірм. Тобто дев’ять місяців ми в цьому архіві вишукували всі згадки про нашу країну. Зокрема щодо України виокремили близько п’яти-шести великих історій. Перша, найвідоміша – про офшорну компанію президента Петра Порошенка. Це була найбільша історія, яку також опублікували міжнародні медіа, оскільки вона стосувалася чинного президента України. Друга історія була про чинного мера Одеси пана Труханова, яку робив мій колега Дмитро Гнап. Ми також знайшли його офшорні компанії, які забудовують Одесу, хоча він заявляв, що ніби непричетний до цього, і також згадку, що він може бути російським громадянином. Також ми робили матеріал про Бориса Колесникова, колишнього віце-прем’єра, його кондитерську фабрику. Ще були деякі згадки в архіві про Павла Лазаренка і Юлію Тимошенко. Згадки були дуже побіжними, але ми все ж таки зробили матеріал. Наразі ми готуємо  ще один матеріал про виведення грошей з банку, який був дотичний до сина і друга колишнього президента Віктора Януковича.

- Цей матеріал тільки готується?

- Так. Я скажу, що ми не все ще опрацювали. Все найбільш ключове, що стосується топ-чиновників, ми випустили, але деякі матеріали в принципі все ще в роботі, і міжнародні речі також, що стосується співпраці між країнами. Але ми знайшли достатньо багато згадок про різних чиновників. Дещо не вилилось в повноцінні історії, ми просто опублікували це як новини. Наприклад, про офшорну компанію пана Гладковського і про деяких інших, щодо яких не можна було зробити цілу історію – просто згадку, що офшорна компанія існує. Це вже предмет глибшого дослідження з боку правоохоронних органів – це через такі компанії дійсно уникається оподаткування чи не уникається. По Україні було достатньо багато роботи насправді в цьому архіві.

- Яка частина саме ваших розслідувань вийшла в Сполучених Штатах? Напевне, про Петра Порошенка у першу чергу?

- Так, про Петра Порошенка вийшло, про Геннадія Труханова також згадки були. Оскільки в архіві Panama Papers майже не було згадок про американські компанії, американські медіа публікували всі найрезонансніші історії з інших країн. Оскільки пан президент і пан Труханов - діючі чиновники, то згадки були і про Порошенка, і про Труханова.

- Коли вийшов фільм «Подвійне життя Президента» про Петра Порошенка, були різні реакції різних журналістів в Україні. Незалежна медіа рада, зокрема, розглядала це питання за зверненням тодішнього керівника Національної телекомпанії України Зураба Аласанії і зробила висновок, що там є спекуляція на емоціях глядачів, і була відповідь на це Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань. Скажіть, щось змінилося у цьому сенсі – можливо, з вашого боку, можливо, з боку консорціуму?

- Насправді консорціум нас всіляко підтримував, тому що те, яким чином розказана історія, є особистою редакційною справою, і не було жодного факту, який би можна було спростувати. Такий спосіб розповідання історії, сторітеллінгу був обраний спільно – ми, The Guardian, Süddeutsche Zeitung вийшли з однаковою концепцією. Це були вирішено нами разом. Ми пам’ятаємо засідання Незалежної медійної ради, пам’ятаємо різні точки зору, як саме виглядав фільм – українська версія Panama Papers. Кожен має право на свою думку, увага медіа експертів була прикута до цього. Але в ICIJ нас всіляко підтримували, тому що насправді важливіше, які саме факти ми показали і важливіше, щоб до цього була прикута увага суспільства, а не спосіб, у який ми розказали історію.

- Які подальші будуть ваші плани співпраці з консорціумом, чи є якісь цікаві перспективи?

-Так, звісно, перспективи є. Цей консорціум отримав велику довіру і працює з витоками глобальних масштабів. Я думаю, що це буде траплятися, і сподіваюся, що журналісти з України будуть долучені до цих процесів. Це дійсно надзвичайно цікава структура, мережа, це не організація, яка має офіси, вони нікому не платять. Просто мережеве об’єднання журналістів-розслідувачів, які приблизно за одним рівнем працюють в усьому світі – і у нас, і Колумбії, і в Венесуелі, і в Сполучених Штатах. Плани на співпрацю у нас завжди є. Думаю, що ми ще побачимо багато цікавого.

- А чи є у консорціуму якась особлива зацікавленість щодо України? Вони не стимулюють якісь ваші розслідування? Не пропонують щось?

- Я не можу сказати, що щось таке окреме відбувається. Оскільки в Panama Papers було згадано прізвище нашого президента, дуже багато людей цікавились, щоб це опублікувати в усіх країнах світу, бо це діючий президент країни. Всього, наскільки я пам’ятаю, було близько десяти чинних лідерів держав, які були згадані в Panama Papers, саме тому до України була прикута увага. А щоб якось окремо – ні, я не можу такого сказати.

Фото: Фейсбук Анни Бабінець