Насправді на цьому місці мала бути колонка про те, чому преса в принципі не може бути об’єктивною (на те справді є об’єктивні причини) і як можна хоч би наблизитися до об’єктивності в мас-медіа. «Офшорний скандал» довкола Президента України виглядав би, за задумом, лише інформаційним приводом.

Але такий текст вимагає холодного розуму й акуратного добору слів. Поточна ситуація цьому не сприяє. Тому такий текст буде пізніше, а нині хотілось би ще раз звернутися до суто медійного аспекту «Панамгейту» в українському контексті.

Власне, про очевидний бік маніпуляцій з боку «Громадського.ТБ» вже написав Отар Довженко. І, як майже завжди, особисто я не маю чого додати ні до фаховості, ні до виваженості Отарового аналізу. Тому хотілось би поговорити про «обвинувачених» — Петра Порошенка та його команду.

Причому саме з погляду піару та мас-медіа. Адже навіть основні критики «офшорів Порошенка» визнають, що незаконних дій він не вчинив. Це так, можу погодитися я: але в політичній культурі завжди присутня — навіть у тоталітарних режимах — так звана моральність дій. Із цього приводу Порошенко, з його історією про створення офшорних фірм для продажу активів в Україні, виглядає небезгрішно… М’яко кажучи.

Ідеться про банальне небажання думати. Чи то самого Президента, чи його радників, чи всіх докупи.

Почнімо здалеку. В Україні абревіатуру «PR» чомусь вважають синонімом терміну «реклама». Але історично це зовсім різні речі. «Public Relations» — це не реклама, це «зв’язки з громадськістю», не плутайте! Те, що в нас воно стало дорівнювати рекламі, — це вияв нашої, даруйте, дикості. Але нічого іншого.

Так ось, проблема Порошенка в тому, що в нього немає PR. Реклама є, пропаганда більш-менш теж існує. А от PR — немає.

Адже «зв’язок із громадськістю» передбачає саме зворотній зв’язок. Ви, як журналіст, не просто отримуєте «голі» прес-релізи чи скупі відповіді на запитання під час прес-конференцій (які ви зможете поставити, в кращому випадку, раз на рік). Ні. Нормальний PR передбачає постійне — і, що головне, послідовне! — інформування громадськості про дії тієї чи іншої бізнес-компанії, того чи іншого політика, зірки шоу-бізнесу й так далі.

Бізнес-корпорації кожен новий продукт на ринок починають просувати після соцдосліджень, фокус-груп і під старанно вибудувану маркетологами рекламну стратегію. PR є важливою складовою на всіх цих етапах: потенційних клієнтів старанно й послідовно інформують про вигідні сторони нового продукту (зокрема й виду послуг). Загалом так само діють і успішні зірки шоу-бізнесу.

На Заході вже давно тим же керуються й політики. Головне — дві речі: не брехати відверто й не мовчати в принципі. Бо в обох випадках виникнуть питання, і потім не відмажешся довіку. В цьому контексті я хочу сказати, що Петро Порошенко ще з часу президентських перегонів уже майже два роки діяв цілком навпаки.

Якщо хочете, він (чи його команда) розуміли PR як рекламу, і більше нічого. У цілковитій згоді з уявленнями нації, але без жодної кореляції з можливими наслідками. Хоча ці наслідки неважко було передбачити.

Ті ж передвиборчі заяви про бійців, які мають отримувати тисячу гривень на добу, — це що було? Голий популізм? Пане Президенте, але ж вас зрозуміли дослівно. І, власне, на це й була спрямована ця ваша заява.

Так вийшло і з «офшорами». Не так багато людей розуміють нюанси офшорного законодавства. Але набагато більше людей вважають загалом, що це щось погане. Тим паче, Порошенкові вистачило розуму — вже після вибуху скандалу, під час візиту до Японії —  заявити про намір «перекрити офшори».

Страшенний регіт українських соцмереж був достойною відповіддю на цю декларацію, котра не буде реалізована, бо це так само неможливо, як, припустімо, указом будь-якого президента змінити тривалість доби. Але регіт виник не тому. Просто президент, який щойно «попався» на офшорах, раптом заявляє про намір заборонити їх використання українськими бізнесменами?! Тричі ха-ха.

В ті нюанси, що офшори бувають різними, а способи користування ними — ще «різнішими», пересічний споживач інформації мас-медіа не занурюватиметься. І дивно було б від нього (споживача) чогось такого вимагати. Він дивиться / читає новини за вечерею, він просто не має часу на щось більше, як пересічний журналіст не має часу опанувати мистецтво шахтаря чи штурмана бойового гвинтокрила. Винятки існують, але вони лише підтверджують правило.

В цьому відношенні пан Порошенко виявився генієм простих повідомлень — і їхнім же заручником. Дуже просто й легко було говорити про «тисячу гривень для бійців», про те, що «АТО має тривати тижні, а не місяці», про негайний продаж своїх активів тощо. Але не міг же тоді ще бізнесмен Порошенко не розуміти, що продати «Рошен» — це не те, що продати цукерку на вулиці?!

Ось що дратує так звану активну громадськість, яка тепер ображається, що її тут ледве не записують в «агенти Путіна». І ця образа справедлива.

А все могло би бути легко. Той, хто може винайняти потужну міжнародну юридичну команду для оформлення в «сліпий траст» свого бізнесу, тим паче міг би найняти пару-трійку осіб, які перекладали б юридичні факти «простою» мовою. Й надавали б ці документи для оголошення громадськості. Кожен рух і крок у напрямку позбавлення бізнесу фіксувався би публічно. «Сьогодні ми підписали першу чергу документів для…» «Цей процес займе рік-два, ось посилання», — і так далі.

Нічого такого Порошенко та його команда не зробили. Нічого такого не донесли йому й радники. А вони ж є. Міф щодо «Мінстеця» дуже перебільшений, проте певні пропагандистські структури існують. Ну й чому ж вони не були задіяні? Чому вони лише відповідають на подразники, й ніколи не формують інформаційний порядок денний?

Я вже не кажу про дії на випередження — про це просто сумно було б говорити.

… Насправді причини зрозумілі. Як і будь-який український мільярдер, Президент Порошенко віддає перевагу закулісним діям та прямому замовчуванню. Це практика, відгострена роками.

Тим часом найбільша проблема — не «вкрадені» податки, які ще ніким не вкрадені. Справжня проблема — недовіра. Якщо довіра — це умовний капітал влади, записаний у віртуальну книгу «Дебет / Кредит» у розділі дебету, то подібні речі — дещо зовсім зворотнє.

Простіше кажучи, втрата довіри загрожує не лише Порошенкові та владі в цілому. Вона загрожує самому існуванню держави. Як влучно сформулював колега Єгор Чечеринда, Порошенко мав би значно менше проблем сьогодні, якби покроково розповів про свої дії щодо «Рошену» ще тоді, коли це починалося.

Тут можна додати — значно менше проблем було б і в України теж. Але, як бачимо, влада не шукає легких шляхів.

Фото - focus.ua