На ТБ вступили в період звичайного, вже неабияк обридлого за 23 роки передвиборного базікання. Адже всі чудово розуміють, що обіцянки, швидше за все, виконуватися не будуть, а якщо будуть, то у вигляді вельми далекому від обіцяного. Причому вправляються біля мікрофонів люди, які мелькають перед нашими очима п'ятирічками, й усе говорять, говорять, говорять... Один такий був відправлений Ющенком навести лад на державному ТБ, усе провалив, утік з дорученої ділянки, кілька років не світився, але сьогодні знову йде в улюблену будівлю під скляним куполом на Грушевського. І таких претендентів чи не більшість. Вони не надихають народ на пошану до парламентаризму. Складається враження, що ВР - це дуже небезпечне місце, де дурень стає зухвалим корупціонером, а розумний - дурнішає. Адже й правильні речі багато хто з них говорить, а результату - жодного. Їх можна призначати в будь-яке міністерство - провалять усе, незалежно від профілю. Ну, а нині у них свято - вибори, ток-шоу фонтанують нестримною демагогією, будучи, по суті, спектаклями із заздалегідь розподіленими ролями, де вкрай рідко трапляється що-небудь незапрограмоване. Що найбільш «причесаний» і залакований серед них - Шустер-LIVE. Щоправда, інколи можна почути на тлі остогидлих політиканів живий голос ще не підгодованого експерта. Таким виявився голос блогера Дениса КАЗАНСЬКОГО, який поцікавився у радника нинішнього президента Юрія Луценка, чому натхненники й фінансисти сепаратизму йдуть до нового парламенту? Чому ніхто цьому не перешкоджає?

Луценко скорботно відреагував: «У мене немає на це такої відповіді, яка б задовольнила б і мене самого». Луценко - лідер іменного виборчого блоку глави держави. Ось і порадив би йому змінити керівництво структур, що відповідають за цю сферу, й проявити політичну волю. Журналіст Віктор Шлінчак запитав Луценка: «Деякі люди з нинішньої влади казали, нехай, мовляв, сепаратисти зайдуть до ВР, ми їх тут перевиховаємо. Це можливо?» Відповідь: «Не можна заохочувати зраду. Ми не маємо права допустити у ВР не лише сепаратистів, а й членів команди Януковича». Не маєте, але допускаєте. Причому масово й охоче, особливо на мажоритарних округах, та й у списках ваших повно всякої нечисті.

КЛАСИКА СЕПАРАТИСТСЬКОГО ЖАНРУ

Більше того, допускаєте по всіх теле- й радіоканалах вкрай агресивну сепаратистську пропаганду про якісь «промислові регіони», яких «давить» центр, а вони, мовляв, усіх годують. Це класика сепаратистського жанру, яка всі ці роки процвітала на Донбасі й призвела до цілком закономірних наслідків: крові, інтервенції й руйнування регіону.

Луценко закликав на виборах боротися з сепаратистами. Ні, сепаратисти мають сидіти, а не ходити на вибори. Денис Казанський повідомив, що в місті Артемівську балотується брат відомого соратника Януковича Клюєва. Проти нього є санкції Європейського суду й США. А в Україні проти нього немає жодних санкцій. Але Луценко непохитно вірить у геній Порошенка.

Говорили у Шустера й про те, що наша влада дуже мало робить для звільнення українських заручників, які перебувають у Російській Федерації, не подаються позови до міжнародних судів, не робиться належних заяв МЗС. Ну, з РФ цивілізований діалог неможливий, тут лише «око за око», якщо в наш полон потрапить якийсь російський спецслужбіст або депутат Держдуми, що незаконно опинився на території України, тоді можна буде здійснити обмін. Не інакше. Росія звертає увагу лише на силу. Говорили й про те, що в Києві чимало агентури колишнього режиму, яка може виступити зі зброєю в день виборів до ВР. Чи знайдеться тямущий і енергійний поліцейський чин, який зуміє в такому разі утримати ситуацію в столиці?

Обговорювали й необхідність реформ. У реформаторські потенції нинішніх діячів, які на плечах Майдану вилізли до влади, категорично не вірю. А без реформ ми приречені на крах. Хіба що запросити Михаїла Саакашвілі й Каху Бендукідзе, ну не вічного ж Пинзеника...

Дмитро Гордон цілком у дусі його видання «Бульвар» оприлюднив сенсацію: нібито фізіологічним батьком Януковича є космонавт Береговой. Інша інформація була правдоподібнішою: Янукович був агентом КДБ з радянських часів. Але сумно не це, сумно те, що третина країни, знаючи про кримінальне минуле цієї людини, за неї проголосувала.

І справа не лише в ньому, а в тих сотнях підлих тварюк з депутатськими мандатами, в суддівських мантіях, в прокурорських мундирах, які Януковича підтримували й разом з ним знищували Україну. Частина цих людей і сьогодні нахабно лізе до парламенту, а нова влада цьому ніяк не перешкоджає, розповідаючи безглузді казки про те, що вибори - це найкраща люстрація.

...НЕ ТУРБУВАТИ НАЧАЛЬСТВО

У Шустера кілька слів про роботу парламентської тимчасової слідчої комісії з подій у Іловайську сказав нардеп Володимир Яворівський. Він прямо звинуватив генерала Петра Литвина в зраді. Не знаю, як родинний клан Литвинів увійде до української історії, але здогадуюся. І за Кучми, і за Ющенк, та й за Януковича Володимир Литвин вирізнявся феноменально промосковськими виступами. Особливо мені запам'ятався його виступ того періоду про те, що Чорноморський флот Росії захищатиме на Чорному морі безпеку і Росії, і України. 2014 рік показав, як це відбувається в натурі.

Але сьогодні дехто намагається перевести стрілки провини в подіях під Іловайськом на батальйон «Прикарпаття», мовляв «галичани зрадили». Не думаю, що цей батальйон зіграв таку величезну роль у тому, що сталося. У нас дуже схильні до того, щоб шукати й знаходити «стрілочників», аби не турбувати начальство. Вище треба шукати винних.

Особливо дивують заяви, що наприкінці серпня ніхто не чекав удару з боку російських військ на південному сході України. Так, у нас надто багато москвофілів у генеральських погонах, від них треба очищати українську армію.

На початку 20-х років ХХ ст., коли лише формувалися Збройні Сили України, тодішній начальник управління виховної роботи Міністерства оборони, полковник, а потім генерал Володимир Мулява запитував радянських офіцерів, які бажали служити в Україні: «Проти Росії воюватимеш?» Принаймні, так це живописала преса, що вважала його запитання крайньої «русофобією», преса, звісно, певного спрямування. Якщо все так дійсно й було, то пан Мулява чинив, як мудрий і далекоглядний державний діяч.

Як можна було всі ці роки страждати на безпрецедентну політичну сліпоту й не бачити саме в Росії головної загрози Україні? РФ - єдина держава, яка досі не змирилася з незалежністю України.

ПРОБЛИСКИ УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ

На ICTV з'явилася нетипова для цього телеканалу програма «Цивільна оборона». Чому нетипова? А тому, що там є проблиски українського патріотизму й критичного ставлення до держави-агресора. Зокрема, востаннє глядачам був запропонований цікавий геополітичний аналіз. Виявилося, що РФ - дуже незбалансована держава, в якій за Уралом живе лише 20% населення, але вони дають 51% коштів держбюджету РФ і 75% нафтогазових доходів, отримуючи від цього лише малу частку на свої потреби. Росія не здатна розпорядитися своїми величезними територіями, а отже, росіян можуть замінити ефективніші народи. Землі, колонізовані Росією, не дані їй навіки. Зрозуміло, про такі речі путінська пропаганда російському суспільству не розповідає.

Як свідчить російська історія, від шовіністичного психозу росіян виліковували лише військові поразки. І вони йшли на користь Росії, а перемоги - навпаки. Перемога у війні 1812 року на 50 років подовжила кріпосне рабство, а розгром у Кримській війні звільнив мільйони кріпаків. Поразка в російсько-японській війні 1905 р. привела до лібералізації режиму, провал в Афганістані прискорив демократизацію СРСР і розпад радянської імперії. Це стосується не лише Росії, а й інших деспотичних режимів. Розгром Німеччини 1945 р. врешті-решт зробив її благополучною й процвітаючою країною, виявилося, що аж ніяк не євреї і слов'яни були причиною бід німецького народу.

Проблема в тому, що багато гидких рис російської держави є продовженням деяких «особливих» рис російського національного характеру, наприклад, вихованої впродовж століть «імперської похоті», глибокого переконання в своєму «праві» розпоряджатися долями інших країн і народів. До речі, нацизм у Німеччині теж переміг не без сприяння деяких рис німецького національного характеру. У демократичній ФРН німці ретельно в цих своїх особливостях розібралися й звели їх до мінімуму. У нинішній РФ ці не найкращі якості національної ментальності культивуються й роздуваються до неймовірних розмірів. Між іншим, коли Кремль відправляє до України воювати осетинів, бурятів, тувинців, дагестанців, він забуває кредо російських імператорів: «Перебування під прапорами Росії не зробить інородців вірними імперії, але навчить володіти зброєю». З отриманими навиками вони повернуться додому. Можливо, сьогодні на Донбасі проти нас воюють майбутні лідери незалежного Дагестану, незалежної Бурятії, незалежної Туви, майбутній командувач національної гвардії Адигеї, міністр оборони Якутії, командувач збройних сил Черкесії й Кабарди. Не слід забувати, що Джахар Дудаєв був генералом радянських ВПС, а його наступник Масхадов - полковником артилерії, командував бригадою в Південній (Угорщина) групі військ. Донбас може стати кузнею майбутніх сепаратистських кадрів для самої Росії.