Перегляд вечірніх новин став невід'ємною частиною життя кожного українця. Ведучі перетворились у знайомих, які кожного дня о 18:00 приходять до нас у дім і розповідають про останні події. Сьогодні у армії інформаційно-моральної підтримки стане на одного бійця більше - її ім'я Ольга Кучер. Довгий час дівчина працювала журналістом, а тепер спробує себе у новій ролі - ведучої.

- Ольго, як довго ви займаєтесь новинною журналістикою, з чого все починалось?

- Останні сім років працюю у новинній журналістиці. А почалось все випадково у місті Бровари, де раніше жила. Я була дуже активною - виступала на концертах, була активісткою молодіжних організацій, тож на місцевому телеканалі мене помітили і запросили бути ведучою. Трохи пізніше почала працювати журналістом і з того часу я у новинах.

- На вашому рахунку чимало серйозних сюжетів про корупцію, події на Майдані, АТО. З якими труднощами стикалися під час зйомок?

- Професія змушує робити речі не характерні для дівчини, але найнеприємніше - це розслідування корупційних схем. Часом підіймаєш такі пласти нелюдського ставлення! Нещодавно у «Вікнах» був сюжет, про те, як у Бучі хтось забрав собі 15 гектарів землі і обгородив величезним парканом. Під час роботи над такими матеріалами розумієш як це жахливо, коли люди крадуть, обманюють і нечесно собі щось привласнюють. Звичайно, зараз такий період в країні, коли багато подій пов'язаних з АТО і хлопцями, які постраждали внаслідок її проведення - це морально тяжко.

- Були випадки, коли щось загрожувало вашому життю?

- Була одна історія, під час страшних подій на Майдані - у нас з'явилась інформація, що на аеродромі в Гостомелі знаходиться спецназ іншої держави, тож ми туди не вагаючись поїхали. Але виявилось, що все не так просто, нас не пустили і більш того, якісь кремезні чоловіки у страшних чорних авто почали переслідувати, погрожувати, навіть чатували біля мого дому. В результаті матеріал не вийшов в ефір, бо ми не змогли скласти до купи ті панічні кадри. Як виявилось пізніше, саме з цього аеропорту тоді тікав Віктор Янукович...

- Як до цього ставиться ваша родина?

- Коханий працює журналістом, то ж усе розуміє, а ось тато дуже турбується. Я інколи йому навіть не розповідаю куди їздила на завдання, хоча він все одно це побачить в ефірі. Дівчат у нас жаліють і відправляють лише у зону звільнених міст, там порівняно безпечно, якщо можна так сказати. Але все одно варто оберігати рідних від зайвих нервів, зайвої інформації.

- Чому вирішили змінити роботу журналіста на роботу ведучої?

- Скажу відверто, кожен журналіст мріє спробувати себе у ролі ведучого! Це закладено у нашій професії - кожного дня шукати нові емоції, відчуття, отримувати цікавий досвід.

- Хто допомагає Вам опановувати нову професію?

- Навчає Віта Євтушина, я під її опікою. Вона розповідає як писати підводки, як себе тримати в кадрі. Наш шеф-редактор має досвід ведучого і теж дає поради як себе вести. Сам ти цього ніколи не навчишся - у книжці чи інтернеті не прочитаєш. Коли почала сама писати підводки для ефіру, зрозуміла, що кожну історію треба наче пережити разом з героєм, пропустити крізь себе.

- Буває так, що під час прямого ефіру важко стримати емоції?

- Сьогодні мій перший раз і саме цього я боюсь. Під час морально важких матеріалів, про АТО чи про військових, у ведучих очі на мокрому місці, ледь стримуються щоб не заплакати. Одна справа, коли ти сидиш у ньюзрумі і можеш не стримувати себе в емоціях, а інша - прямий ефір, ведучий не може просто встати і піти. Варто пам'ятати, що глядач і так з надірваним серцем дивиться новини, то ж ведучий не повинен добивати його траурним зовнішнім виглядом. Це те, над чим ще варто буде працювати. Тримати свої емоції.

- У кожної ведучої є певний образ. Якою Ви хочете бути перед глядачами?

- Мене запросили стати ведучою, бо всі кажуть, що я викликаю довіру. Я хочу щодня, щовечора приходити до глядача в гості і розповідати йому історії, не «бахати» по голові новинами, а розказувати історії, ніби ми сидимо за чашкою кави. Це той стиль, якого я хочу досягти. Але це не так просто, бо інколи під час ефіру можуть змінюватись матеріали, треба перелаштуватись з однієї підводки на іншу і важливо не втратити свій стиль.

- Скільки часу присвячуєте підготовці новин?

- Точного хронометражу підготовки немає, бо новини з'являються в незалежності від того прийшла я на роботу чи ні. Буває так - підготував випуск, є готові тексти, а о четвертій годині раптом щось стається і весь випуск перемішується. Тому насправді, щоб підготуватись до ефіру необхідні останні дві години перед ним. Тоді ти розумієш, що вже нічого не поміняєш, бо все вже сталося.

- Як Вам здається, що важче - бути журналістом чи ведучою? Починаючі журналісти інколи вважають, що робота ведучого - це так просто.

- Чесно? В мене теж така думка раніше була: «Та що там складного, сидиш собі розказуєш». А тепер, коли я це спробувала...це не легше і не важче - це інакше. Інші функції, до яких ще варто звикнути, і це дуже складно перейти від одного формату до іншого. Не можна порівнювати журналіста і ведучого, це як порівняти інженера та альпініста. Це те, що я зрозуміла працюючи на телебаченні лише через 7 років, коли сама спробувала бути ведучою.

- Що відчуваєте перед першим прямим ефіром?

- В мене палають щоки (сміється). Я дуже хвилююсь останній тиждень. Навіть сьогодні, коли йшла на роботу намагалась відволіктись і думати про що завгодно. Про кіно яке я вчора дивилась, про книжку яку читала, а все одно хвилювання весь час повертається. Емоції зараз - як перед темною кімнатою на порозі якої я стою. І поки я не ступлю крок, я не побачу, що там у цій темноті. Але якщо шеф-редактор посадив мене у крісло, то значить він вірить у мене, то ж все буде добре.

Каріна Кіщак