Становлення будь-якого тоталітарного режиму завжди супроводжується спробами виправити мову. Коли Бенедикт Сарнов розпочав роботу над книжкою про радянську новомову, він звернувся до праці німецького дослідника Віктора Клемперера «Мова третього рейху». У цій книжці багато конкретних даних про те, як сформувалася стандартизована, одноманітна письмова і усна мова нацистської Німеччини. Один із головних висновків Клемперера: «Мова вигадує і мислить за тебе». І раптом Сарнов звертає увагу на те, що Віктор Клемперер, кажучи про свою дружину, якій він присвятив книжку, називає її «арійкою». Робить це мимохідь, просто зазначаючи, що на його дружину не поширювалися Нюрнберзькі закони. А для Сарнова, а слідом за ним і для мене це привід замислитися, як же глибоко вбирається отрута новомови, якщо навіть для Клемперера, глибокого філолога, стало звичним, таким, що не викликає відторгнення, огидне протиприродне слово «арійка», яке самим своїм змістом впроваджувало нацизм у повсякденне життя і в буденне мислення.

Минулого тижня спробу зробити свій внесок у формування путінської новітньої мови зробив політолог Сергій Марков. У статті в «Известиях» під назвою «На фронтах інформаційної війни» від 12.08.2014 він пропонує запровадити єдине стандартизоване вживання слів для учасників подій в Україні. Ну, це аби люди не плуталися і було зрозуміло, як до кого ставитися і як поводитися. Якщо «ленінське Політбюро» - треба встати, поплескати і обрати в почесну президію, а якщо «троцькістсько-зінов'євський блок», то вже, даруйте, розстріляти, як скажених собак.

От як правильно називати тих, що воює проти Києва? - запитує Марков і наводить кілька помилкових відповідей, перш ніж дати свою, правильну. Термін «терористи» Марков, звісно, легко відкидає, оскільки вони українських військовиків вбивають, а не мирних мешканців. Про численні захоплення заручників, пограбування і вбивства мирних мешканців політолог, звісно, не чув, оскільки ці відомості заважають укладанню правильного словника.

Термін «проросійські сепаратисти» Марков також відбраковує, оскільки «тут невигідні Росії грані значення, що підкреслюють зовнішній, а не внутрішній корінь конфлікту». У перекладі з марківської на людську мову це означає, що Кремлю не вигідна правда про те, що головним джерелом і організатором війни в Україні є керівництво Росії, і термін «проросійські сепаратисти» цю правду безсоромно оголює. Власне, Марков пише про це прямим текстом, кажучи, що цим терміном («проросійські сепаратисти»): «Фіксується відповідальність нашої країни і створюється образ війни Росії та України».

Слова «прибічники федералізації» Маркова не влаштовують, оскільки «самі прибічники не розуміють, що це таке». Термін «ополченці» політолог вважає «політично невигідним, адже він не несе жодної політичної ідеї, незрозуміло, за що воюють ці люди».

Забракувавши всі неправильні слова і помучивши читача, Марков, нарешті, пояснює, як правильно називати тих, хто воює під командуванням Абвера, Бєса, Стрєлка і отамана Козіцина. «За що воюють ці люди?» - ставить політолог читачеві навідне запитання-підказку. «Вони воюють проти влади бандерівців, яких вважають фашистами. Тому проти Києва воюють або «антифашисти», або «антифашистські повстанці». Ще Марков вирішив їх називати «армією Донбасу», чи «армією Новоросії». Зробивши це застереження, Марков одразу ж пояснює причину свого такого, здавалося б, недоречного лінгвістичного плюралізму: «Так ми додаємо легітимності новому геополітичному проектові».

Давши правильне ім'я підлеглим Гіркіна, Марков пояснює, як потрібно називати тих, з ким вони воюють. Спершу політолог забороняє називати Порошенка президентом, оскільки він, на думку політолога, переміг на неправильних виборах. «Навіщо нам легітимізувати ці вибори?» - обурюється недалекоглядністю колег Марков. «Чи не правильніше називати Порошенка «лідером київського режиму»? Утім, політолог залишає для Порошенка лазівку, за допомогою якої «лідер київського режиму» дістане право називатися президентом. Це, якщо він буде добре поводитися, встане на шлях миру і враховуватиме інтереси тих, з ким українська армія зараз воює, - ось тоді Марков дозволить його називати президентом. Щось мені підказує, що якщо Порошенко послухається рекомендацій Маркова, то іменуватися президентом він буде дуже недовго.

Покінчивши з Порошенком, Марков переходить до роздачі правильних імен іншим суб'єктам українського політичного процесу. «Навіщо називати нинішню владу «урядом України?», - запитує творець нової політичної мови. - «Вони ж призначені Вашингтоном у результаті насильницького перевороту - наші вороги - ведуть війну. Навіщо визнавати їх легітимною владою України? Навіщо підштовхувати прибічників України до підтримки цієї команди військових злочинців та іноземних агентів?» - дещо схвильовано пише Марков. «У жорсткому варіанті їх можна називати «хунтою». Далі політолог дає варіанти: «Київська хунта», або «ультранаціоналістична хунта», - мені здається, точно і коректно з погляду політології».

Марков вимагає перестати називати «злочинців типу Авакова міністрами». Віднині їх потрібно іменувати «так званими міністрами». Війська хунти тепер забороняється називати українськими. Про них слід згадувати як про «підконтрольні хунті війська», або як про «каральні війська Києва».

Склавши короткий словник путінської новітньої мови, Марков теоретично обґрунтовує надзвичайну важливість виконаної роботи і пояснює яким чином цей словник має бути запущено в обіг. «До того, як називати суб'єктів громадянської війни в Україні, потрібно ставитися дуже уважно, адже право назви - це один із найважливіших аспектів символічної влади. Той, хто не користується цією владою, де-факто віддає це право іншим. Керівники провідних ЗМІ повинні спільно вирішити, які використовувати терміни. Назви суб'єктів політичних дій в Україні повинні відображати наші політичні оцінки цих подій, а не чужі оцінки і не відсутність оцінки».

Сергій Марков - фігура абсолютно комічна, мабуть, навіть гротескова. Цей очевидний факт дозволяє поставити авторові даної колонки запитання, навіщо витрачати час на розбір очевидних дурниць, написаних цим комічним персонажам. Відповідаю, оскільки в мене є три резони для того, щоб виконати цю не найприємнішу роботу. Перший. Російська політична еліта, еліта так званого кримського путінського призову суцільно складається з персонажів суто гротескових, багато з яких у минулі роки в жодний пристойний дім на поріг би не пустили. На тлі Ярової, Мізуліної, Желєзняка та Дугіна з Прохановим - Марков цілком може вважатися політологом.

Друге. Російське федеральне телебачення, перетворивши цих дивних персонажів на «лідерів громадської думки», сприяє тому, що отрута тих безумних слів, які ці люди виголошують в ефірі і публікують на сторінках газет, вбирається мільйонами і стає образом думок абсолютної більшості країни.

І третє. Війну з Україною сьогодні ведуть люди, свідомість яких отруєна путінською новітньою мовою в її попередній версії, зразка зими - весни 2014. Спроби стандартизації, модернізації та адаптації до нових умов мови війни, за всієї безглуздості тієї форми, в яку цей процес загорнув Марков, - річ неабияка. Це - словник війни, словник, що робить повномасштабну війну неминучою. Тому важливо стежити за цими лінгвістичними вправами, виявляти і оприлюднювати їхній зміст і наслідки. Назвати те, що роблять маркови правильним ім'ям, означає якоюсь мірою знешкодити.

Створивши свою особливу мову, в якій кожна річ отримує «політично правильне» ім'я, а це ім'я наповнюється «політично правильним» сенсом, можна за допомогою ЗМІ на якийсь час нав'язати цей словник більшості країни. Але тоді не варто дивуватися, що решта світу, яка використовує слова за призначенням, починає ставитися до людей, що говорять новітньою мовою, як до небезпечних божевільних і прагне триматися від них подалі.