1984 рік. Кілька молодих чоловіків п'ють у парку югославський вермут з літрової пляшки (ціна - 4 крб.). П'ють просто з горла, передаючи його по черзі. Усі вони -літератори-початківці. Усі україномовні, окрім одного - маленького, худорлявого, клаповухого і схожого на школяра.

Його звали Пєтя. Але любив себе називати "Пітер". Він казав, що вчиться в московському Літературному інституті. Вірші писав у стилі Мандельштама тим своєрідним "ізисканним язиком", яким пише половина російських графоманів. Краща половина. Та, що значно освіченіша і нахапаніша.

З'явився він у Львові нещодавно, став приходити до Клубу творчої молоді, а відтак до кнайпи "Лис Микита" у Спілці письменників, і швидко з усіма перезнайомився. Втирався у довір'я до літераторів, проникав без мила у найтісніші компанії, а потім доповідав куди треба. За ним всюди росли золоті верби.

Розпускав довкола себе туман загадковості. Мовляв, батько його - якась дуже висока шишка в Москві, а сам він знайомий геть із усім самвидавом і знає чимало такого, про що ми не знали.

Наприклад, міг розповідати про свої знайомства з тогочасними російськими письменниками, повідомляючи про них якісь скандальні подробиці. Однак у декого з нас почала закрадатися підозра, що він у жодному Літінституті не вчиться. Що це блеф.

Незабаром підозри справдились. Пєтю стали уникати, нагородивши його прізвиськом Малюк Цахес. Але він дуже скоро підібрав собі інше товариство і зійшовся з поетесою, старшою за нього. І ось уже він не русскоговорящій єврей Пєтя Лєвік, а щирий українець Петро Лелик. Поетеса вигадала йому псевдо, з яким він і увійде в історію. Яку історію? А ту, що стосується кагебістського минулого нашої легендарної Ганці. Не в тому розумінні легендарної, що оспіваної у легендах, а в тому, що вона творила легенди, перетворюючи Хама на Овоча.

Журналіст Сергій Лещенко повідомив: "Журналіст Аскольд Крушельницький, посилаючись на свого померлого товариша, колишнього співробітника Головного управління розвідки Петра Лелика, розповів у березні 2014 року, що Герман справді була завербована КДБ. Відповідні документи про це були придбані Юлією Тимошенко у ФСБ Росії за 300 тисяч доларів".

Тепер Ганна Герман збирається судитися і заперечує, що була агентом КГБ. Це нам когось нагадує, чи не так? Одна полум'яна орлиця так само палко заперечувала свою причетність до комуністів. А я так скажу, як людина з тамтих часів. Усі журналісти Совєтського Союзу перебували під ковпаком КГБ, і майже усі вони були агентами або родичами кагебістів.

Та є ще одна цікава особливість пані Герман. Вона бувала за часів СССР за кордоном. Та не в якійсь там Польщі ("курка - не птиця, Польща - не заграниця"), а в капіталістичних країнах. А людина, яка побувала в капіталістичних країнах до 1987 року, не могла не бути пов'язана з КГБ. Виняток: спортсмени, артисти і співаки. Які досягнення Ганці в галузі співу, нам не відомо.

Але відомо, де працював та й зараз, мабуть, працює її чоловік. Та повернемося до нашого Пєті. 1988-89 роки. Львів клекоче мітингами, створюються Товариство Лева, Товариство рідної мови, з яких згодом народяться (нині успішно знищена) "Просвіта" і (нині успішно про...ний) "Рух". Крапочки заповніть самостійно залежно від ваших емоцій.

Але, як то буває уже традиційно, революцію роблять герої, а користають з неї пройдисвіти. Люди, які були найактивнішими у період Пєрєстройки, раптом опинилися на узбіччі. Зате в перших рядах аж заряхтіло від різних підозрілих типів, а серед них і, звичайно ж, агентів КГБ. Проникли вони у всі тодішні організації й товариства, а деякі самі ж і створили (наприклад, УНА-УНСО і "Тризуб").

І коли я в оточенні Чорновола побачив Малюка Цахеса, то неабияк здивувався. За першої ж нагоди я підійшов і сказав: - Пане В'ячеславе, цей ваш радник такий Петро Лелик, як я граф Каліостро. Він кагебіст, і КГБ його до вас приставило. Згодом з'ясувалося, що Пєтя працював також на ГРУ, але тоді я ще того не знав. Реакція Чорновола була передбачувана.

- Ну і що? Мені вже казали. Нам усякі люди потрібні. У Петра дуже серйозні зв'язки. Ще б пак! Адже саме Пєтя привіз із Москви кількох діячів з єльцинської команди, які й готували президентську кампанію Чорновола. Не вплинули на Чорновола і свідчення київської журналістки Тетяни Метельової, яка й сама стала жертвою доносів Пєті.

Лариса Скорик згадує: "На початку 1991 р. у Львівській обласній Раді розгорівся скандал після того, як журналістка Тетяна Метельова, котра приїхала до Львова взяти інтерв'ю у Чорновола, побачила в ролі його помічника "Пітера" (Метельова постраждала саме тоді, коли Лелик розвалював студентську організацію в Київському університеті, тоді повісився студент Лев Брагинський - його затягало КГБ, і він не витримав).

Ця журналістка тут же написала статтю "Авгур посміхається" ("Народна газета", травень 1992), а згодом продовження "Авгур продовжує посміхатись" ("Post-Поступ", 27. 04. 1993). А на той час "Авгур" - Петро Лелик (1992 рік) став керівником аналітичної служби в пана Жулинського..."

Та не допомогли ні усні свідчення Тетяни, ані її статті про цього сірого кардинала. Не допомогли і свідчення правозахисника Зоряна Попадюка про події 1973 р.: "Обшук у мене в хаті був тому, що така, як кажуть, гьорл-френд, подруга Хвостенка (нині викладач ВНЗ у Сумах, - Ю. В.), відома поетеса Надія Степула, взяла частину тих летючок, якими мав розпорядитися Хвостенко, і віднесла їх у КГБ (так, принаймні, за версією КГБ) і здала. То я не знаю - чи то Хвостенко і Надія разом працювали з КГБ, чи то Надія окремо працювала з КГБ.

Але та Надія і Петро Лелик - то щось таке, що було пов'язане з КГБ". Отак, як бачите, й зустрілися два адіночєства: Надія Степула і Пєтя Лєвік, обоє замішані в слизькі кагебістські справи. Вона видала львівських студентів (серед тих, кого було вигнано у 1973-му з інститутів та університетів - письменники Микола Рябчук, Павло Федюк, Олег Лишега, Володимир Яворський, музикант і перекладач Віктор Морозов), а він - київських.

Врешті Чорновол таки позбувся Лелика, але той довго не був без діла, а вигулькнув у Києві, ставши першим і єдиним політичним радником Леоніда Кучми зі зв'язків з СНД, не забуваючи при цьому співпрацювати з російськими спецслужбами. І що ви думаєте? Кучму теж не раз попереджали, що до нього затесався російський агент, але саме Лелик з Дмитром Табачніком вели президентську кампанію Кучми. Вели брутально, закидаючи Кравчука болотом.

Після перемоги Кучми Петро Лелик обійняв посаду радника президента з питань внутрішньої політики. Маленький хирлявий хлопчак, який пив у Львові дешевий вермут у 1980-тих, у наш час став мільйонером. Людиною, яка смикала за мотузочки багатьох відомих політичних маріонеток і повій.

Бігме, він вартує того, щоб написано було про нього роман. Два роки тому Пєтя помер. Але ще раніше він дбайливо вичистив в інтернеті згадки про свою персону. У всякому разі, статті Тетяни Метельової зникли.

У "Вікіпедії" він фігурує як Петро Лелик. І жодної згадки про справжнє ім'я. От я й вирішив виправити цей прикрий недогляд. Бо історія повинна знати не тільки своїх героїв. P.S. За життя Пєті я теж про нього писав. Але і мої публікації з інтернету зникли.