Українські видавці зазвичай нарікають на труднощі ведення книжкового бізнесу в Україні. А наскільки простіше видавати книги у Західній Європі? Про це Радіо Свобода поцікавилося у власників київського видавництва «Зелений Пес» братів-близнюків Віталія та Дмитра Капранових, які щойно повернулися з Нідерландів.

Радіо Свобода: Пане Дмитре, де простіше і приємніше видавати книжки – в Україні чи в Нідерландах?

Дмитро Капранов: Найприємніше видавати книжки в Україні, тому що тут відчуваєш себе дуже екзотичною людиною – цього ніхто не робить, ти один, і всі тебе люблять за це.

Віталій Капранов: А в Нідерландах досить велика конкуренція, багато видавництв, видавництва дуже сильні. От ми були в гостях у провідному голландському видавництві – воно приблизно розміром, як наше. Тобто, ми видаємо десь 60-70 книжок на рік (назв), і вони видають 60-70 книжок. Але, пробачте – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Дмитро Капранов: Ну, це взагалі була дуже смішна історія, бо в Україні була відсутня завжди традиція маленьких видавництв. Всі видавництва були державні, величезні, це були такі, знаєте, промислові заводи. І коли ми стали робити своє видавництво, ми зіткнулися з тим, що нема прикладів для наслідування – ні структури, нічого. Все доводилося вигадувати «на колінці». І наша структура, яку ми вигадали, – ми, звичайно, думали, що ми єдині у світі, і дуже цим пишалися, – і приїздимо до Голландії, і раптом ми бачимо нашого близнюка: просто от за структурою, за посадовими інструкціями, за кількістю людей, за кваліфікацією, – ну, просто от ми. І ми давай з ними розбиратися – а що ж, власне, це таке?

Віталій Капранов: Дуже приємний директор, він нам розповів, що в нього концепція видавництва не як комбінату, підприємства, а як творчої організації. Тобто, є редактор (він називає його видавцем, ми своїх редакторів – просто редакторами), який відповідає за книжку від «а» до «я». А решта людей – це вже так: він кого хоче бере на підрядні роботи, кого хоче – в штат. Тобто, є автор книги, є автор тексту – це, власне, письменник, – а є людина, яка забезпечує перетворення цього тексту в книгу. У нас точно така концепція зроблена, незалежно ми це почали робити. У нас теж є редактор, він відповідає повністю за книгу, а решта вже на якихось там засадах: коректор, літературний редактор, художник, – вона сама обирає, з ким вона хоче працювати, з ким вона не хоче працювати, хто їй підходить під цю концепцію.

Дмитро Капранов: Що ще схоже? Виявляється, в Голландії от уже четвертий рік з’явилася мода на голландських письменників, як в Україні з’являється потрошку мода на українських письменників. І це видавництво було зразком такої моди, бо вони спеціалізувалися на перекладах, і от уже 3 роки вони переходять на голландські харчі. Тобто, вони шукають письменників – ну, приблизно та сама робота.

Віталій Капранов: І що ще спільного в нас з Голландією – в Голландії та сама проблема, що і в нас: в Голландії більшість людей вільно читають англійською, ну, говорять так – по-різному, а читають практично всі вільно. Тобто, фактично, відкритий ринок для англійських та американських книжок, яких, як відомо, в світі чи не найбільше – ну, з Китаєм не будемо порівнювати, але от ця англомовна частина ринку дуже велика. І вони мають постійний тиск на свій ринок оцих книжок, тобто, на ринку вільно конкурує «Гаррі Поттер» англійською і голландською мовою, там, не знаю – Стівен Кінґ англійською мовою і голландською мовою. І в цих умовах вони вимушені звернути увагу на своїх голландських письменників – та сама історія, що у нас.

Дмитро Капранов: Що не схоже? Не схожі, перш за все, наклади, не схожа система реалізації. Тобто, видавництво тими самими силами дає – ну так порахувати результат, – я не знаю... Справа в тім, що там книжки в євро коштують стільки ж, скільки наші у нас в гривнях – тобто, дуже легко порівнювати. Так от, у них приблизно в 40 разів більший обіг, якщо вважати одне євро однією гривнею, ну і ще помножити на курс – цими ж силами. Тобто, в середньому, я б сказав, що це в сорок разів більші наклади. Ну от і все, і на цьому можна «закривати лавочку», бо, уявіть собі: в 40 разів більший обіг, відповідно – можливість і заплатити гонорари...

Віталій Капранов: В 40 разів більші гонорари у письменників – навіть, якщо говорити «гривня – євро», при рівності – в 40 разів більші гонорари у художників, і в 40 разів більший прибуток у видавця, що нам подобається…

Дмитро Капранов: Що нам подобається, але в нас цього нема. Насправді, це все задається: це найслабше наше місце і найсильніше їхнє місце – при однаковому виробничому процесі.

Віталій Капранов: А все це тому, що в Амстердамі практично на кожній вулиці, особливо в центрі, по дві-три книгарні поруч стоять, і одна одній не заважають.

Дмитро Капранов: А у нас, ми порахували, в Києві одна книгарня доводиться на 100 тисяч населення – тобто, 100 тисяч киян мають одну книгарню в своєму розпорядженні. Добре було б, якби це, я не знаю, хлібний магазин був – може, хтось би замислився над цим.

Віталій Капранов: І книгарні закривають і виселяють.

Дмитро Капранов: І зверніть увагу – для того, щоб у нас був нормальна кількість книгарень – хоча б така, як в Польщі, – нам протягом 10 років щодня треба відкривати по книгарні. От такі цифри, які просто «на голову не налазять». А голландці вже свої відкрили…

Віталій Капранов: …та не закривають – на відміну від нас.

Дмитро Капранов: От і вся різниця!

Віталій Пономарьов, «Радіо Свобода»