Мій маленький син дуже любить ходити до мультиплексу «Батерфляй Ультрамарин». Він грається там у дитячій кімнаті та намагається опанувати гральні автомати. При вході там стоїть металевий робот, і хлопчик з ним регулярно здоровкається, називаючи своїм другом. Нічого дивного немає в тому, що одного разу хлопчик вирішив сфотографуватися з другом.

Щойно дитина прилаштувалася біля робота, а я навів на нього об’єктив фотоапарата і навіть зробив кілька знімків, як до нашого невеличкого гурту поспішив охоронець в однострої. Виявляється, тут фотографувати не можна, хоча ми навіть не зайшли всередину. Аби зробити тут фото, треба йти до дирекції за спеціальним дозволом. Не можна так само фотографуватися на фоні трактора і автомобіля, що стоять поруч зі спорудою розважального центру. І, само собою, Боже борони робити якісь фото всередині мультиплексу. За логікою, подібна заборона поширюється на всі розважальні комплекси мережі «Батерфляй». Ризикну припустити: в аналогічних комплексах типу «Аладін», «Магеллан» чи «Караван» проводити фото – та відеозйомку так само заборонено.

Це – не перший випадок, коли людей з фотоапаратами чи відеокамерами ганяють сумлінні працівники служби охорони. Можна виправдати їх – хлопці відпрацьовують свою зарплату. Але більш імовірне пояснення – їм просто нудно. Бо навряд чи такі застороги виправдовуються побоюванням, що кожен відвідувач з фотоапаратом чи камерою – потенційний розвідник, член організованої злочинної групи, яка готує напад на торговий чи розважальний центр, проводячи попередню рекогносцировку на місцевості, наче в американському кіно.

Як працівник телебачення, ваш автор регулярно дізнається про чергове обмеження свободи зйомок. Наприклад, знімальні групи служба охорони почала ганяти з території ботанічного саду ім. Фоміна та ботанічного саду Академії Наук, що на Печерську. Про дозвіл на зйомку почали питати в парку Шевченка. Одного разу ми зупинили потрібну нам людину для запису на камеру просто серед вулиці, і тут же підбігла якась синя охорона: виявляється, поруч щось будують, і будівельний майданчик не повинен потрапити в кадр! Вертухаї стовбичили поруч, поки ми не закінчили свою роботу.

Не пробуйте витягти фотоапарат, а тим більше – відеокамеру не лише на території, а навіть біля території книжкового базару на Петрівці, радіоринку, будь-якого великого речового ринку. Добре хоч не вимагають засвітити плівку чи стерти цифрове зображення – просто наполегливо рекомендують або йти по дозвіл, або, відповідно, йти на хрін. Мені ось що цікаво: якими правами та повноваженнями наділені працівники служб державної та приватної охорони, а також директори та менеджери розважальних та торгових центрів? Якщо хтось не послухається і буде знімати далі, в порушника конфіскують апаратуру, а самого його захарлають у ментівку? Перевірити це на собі поки що не ризикував.

Свого часу ваш автор намагався дізнатися про причини цих обмежень. Наприклад, існує напівофіційна заборона фотографувати і робити кіно – та відеозйомку на залізничних та автовокзалах, а також у метрополітені. Виявляється, це так звані стратегічні об’єкти, і кожен, хто порушує заборону, цілком реально може загриміти навіть не в міліцію, а в СБУ. Щоб ви не сумнівалися, за підозрою в шпигунстві на користь ймовірного противника чи в посібництві терористам. З цього приводу негайно згадується безсмертний роман Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Коли Швейка, який відстав від свого полку і заблукав у пошуках Будейовиць, затримали як дезертира і почали «шити» йому шпигунство, додатковим доказом його провини було те, що вояк уміє фотографувати. Йому, зокрема, подобається фотографувати вокзали, бо їх не треба просити стояти смирно і не рухатися. Це наївне зізнання вилилося в рапорт: «Під час перехресного допиту зізнався, що вміє фотографувати і насамперед фотографує вокзали».

Як тепер бачимо, звинуваченням у звичайному шпигунстві Швейк сьогодні б не відбувся. Йому заодно запросто могли б пришити шпигунство промислове. Бо, виявляється, саме боротьбою з промисловим шпигунством здебільшого пояснюються заборони знімати і робити фото в підземних торгівельних центрах на кшталт «Глобуса» чи «Метрограду», згаданих вище та інших аналогічних розважальних центрах, а заодно – в гіпермаркетах. Хіба що – на правах реклами, причому – безкоштовної. Правда, я не знаю, чи є потреба фотографуватися в будівельних гіпермаркетах на фоні мішків із сатенгіпсом, проте це все одно робити не можна. Адже, за чиєюсь вивихнутою логікою, проектування та внутрішнє оздоблення кожного такого комплексу є ексклюзивним проектом. Раптом хтось хоче цей проект злимонити і побудувати десь такий самий, без оплати архітекторам? І взагалі – для чого комусь бачити асортимент…

Тому я хочу зрозуміти дві речі. Перша – чого все ж таки насправді бояться ті, хто забороняє зйомку в подібних сучасних та красиво зроблених місцях шопінгу, розваги та відпочинку. І друга – чому телевізійників почали ганяти з громадських парків та міських вулиць. Розумію, є музеї та музейні комплекси, де знімати забороняли ще в СРСР, тут логіку знайти можна. Але де можна знайти офіційний, затверджений державною особою список місць та об’єктів, біля яких не можна навіть гуляти з фотоапаратом чи камерою? І головне – причина такої заборони повинна бути обґрунтована більш серйозно, ніж боротьба зі шпигунством.

Андрій Кокотюха, proUA