«Не давайте співрозмовнику себе з'їсти, але при цьому поводьтеся так, щоб його не принизити», - радить український журналіст білоруського походження Сергій Дорофєєв. Він розпочав свою кар'єру на білоруському радіо та телебаченні. У 2010 році був відсторонений від ефіру в Білорусі з політичних мотивів та невдовзі переїхав до України. На 5 каналі Сергій вів авторську програму «Портрети з Сергієм Дорофєєвим», за яку отримав «Телетріумф» як найкращий інтерв'юер. Згодом працював на «Інтері». Сергій приїхав до Львова, щоб розповісти студентам і гостям Школи журналістики Українського католицького університету про секрети вдалого інтерв'ю (відео).

Зрозуміти й бути непередбачуваним

«На етапі підготовки до інтерв'ю важливо не лише зібрати інформацію про співрозмовника та скласти запитання, але й заздалегідь зрозуміти, як він мислить», - каже Сергій Дорофеєв. Для цього варто поцікавитись походженням і біографією людини, з якою плануєш розмовляти. Від того, де герой народився й виріс, залежить дуже багато важливих моментів його світогляду.

Складання списку запитань, за словами журналіста, не має бути самоціллю - значно важливішим є продумати варіанти відповідей, щоб передбачити можливі напрямки розвитку розмови. За його словами, формулювання запитань займає в нього 20%, а прогнозування відповідей - 80% часу. Запитання повинні бути сформульованими чітко і просто. Занадто складні формулювання - це загроза втратити довіру аудиторії. Слід уникати штампів і канцеляризмів, а також закритих запитань - тих, на які відповіддю є «так» або «ні». Значно продуктивніші запитання - «чому?» та «а якби...?».

«Ніколи не висилайте своєму майбутньому респонденту повний список запитань, а лише тези, тематичні напрямки майбутньої розмови», - застерігає Дорофєєв й каже, що навіть найповажніші гості ніколи не дозволяли собі вимагати від нього узгоджувати запитання наперед. Та й тези мають бути орієнтовними, а їхній перелік - не вичерпним, аби гість, готуючись, не зазубрив відповіді напам'ять. Тоді розмові вже не бути живою.

Слухати, про що мовчить співрозмовник

«Завдання портретного інтерв'ю - показати людину, - говорить Сергій Дорофєєв. - Щоб розкрити її особистість, треба не лише слухати, що вона говорить, але й уловлювати те, про що вона мовчить. У цьому може критися вся її сутність».

Один із найдієвіших способів «розколоти» співрозмовника, який не хоче відповідати на запитання прямо - відвернути його увагу нейтральними запитаннями, а потім різко повернутись до теми, якої він уникав. Цим прийомом скористався в розмові з Володимиром Путіним Ларрі Кінґ, запитавши, що сталося з підводним човном «Курськ», після декількох запитань про родину й собаку. Утративши пильність, Путін відповів: «він потонув». «Розслабляйте й тисніть неочікувано, - радить Дорофєєв, - навіть найталановитіший спікер не зможе передбачити ваших дій наперед, тому це спрацює».

Інша проблема - надто балакучий співрозмовник. Таких слід перебивати або демонструвати дистанцію за допомогою різних прийомів: відводити очі вбік, переводити увагу на якийсь предмет, жестикулювати, показувати мімікою, поставою та поведінкою, що пора замовкнути. Також можна перервати монолог, дочекавшись мікропаузи. Навіть найбалакучіша людина мусить часом зупинятися, щоб вдихнути повітря. «Що довше ви сидите мовчки й чекаєте, то більше він має шансів тиснути на вас і заповнювати весь ефір», - попереджає Дорофєєв.

Не нападати на співрозмовника

«Не бійтеся виглядати смішним. Будьте щирим», - радить телеведучий. За його словами, якщо співрозмовник уникає відповіді, варто переформулювати запитання кілька разів. У разі, якщо той намагається віджартуватись або говорити евфемізмами, слід запитати прямо про причину небажання відповідати. «Я люблю гіперболізувати неготовність співрозмовника до відповіді», - каже Сергій Дорофєєв.

Якщо респондент починає нападати на інтерв'юера, це ознака його слабкості. «Якщо ви це відчуваєте - радійте й далі розплутуйте цей вузол», - каже Дорофєєв.

Він наводить приклад двох інтерв'ю з Ганною Герман. У першому радниця Януковича говорила про «запах свободи» й була досить відкритою. У другому, коли йшлося про результати парламентських виборів, закрилася й постійно тиснула на інтерв'юера. В одну мить вона схопила папери, що лежали в нього на столі, й зневажливо запитала, хто пише йому тексти для ефіру. Сергій не розгубився й спокійно відповів: «Це папірець із цитатами, які я використовую в розмові. Якщо ви професійний журналіст, то погодитесь, що точне цитування - це ознака професійної журналістики». Важливо у словесній боротьбі розвінчати, але не принизити співрозмовника. Аудиторії варто залишити простір для роздумів і власних спостережень.

Не віддавати герою ініціативу

Зустрічатись із респондентом варто не раніш ніж за три хвилини до ефіру, каже Сергій. Якщо готуватись довше, герой може перегоріти. Цього часу вистачить, щоб зрозуміти, хто твій гість і в якому він настрої. Про це ведучому скажуть постава й рухи людини, погляд, позиція рук. Пораду звертати увагу на руки Сергієві Дорофєєву дав російський телеведучий Володимир Познер. «Руки показують, чим займається людина в житті й наскільки вона впевнена у собі», - пояснює журналіст.

Щоб відкрити співрозмовника, перед ефіром варто поговорити з ним про щось особисте. Іще один спосіб наблизити людину до себе - перевести розмову в площину, в якій співрозмовник є спеціалістом. Цей прийом спрацював під час інтерв'ю з тогочасним головою Київської міської державної адміністрації Олександром Поповим. На початку розмови герой тримав руки під столом, створюючи таким чином дистанцію. Щоб скоротити її, Сергій Дорофєєв попросив співрозмовника показати на мапі Києва місця, де буде прокладена певна алея. «Цього вистачило - як журналіст я опинився на його полі. Ніби не він до мене прийшов, а я до нього. Він виклав руки на стіл і був готовим до розмови», - розповідає Сергій. Водночас, провокуючи співрозмовника розкриватись, не варто надмірно тиснути, щоб він не закрився, обороняючись.

«Фізика ведучого - це не тільки те, як ми ставимо запитання, але й те, як ми стоїмо, як ми повернуті до співрозмовника, куди спрямований наш погляд, як ми мовчимо», - пояснює Сергій Дорофєєв. Постава ведучого відображає рівень його справжньої зацікавленості в розмові: «Якщо журналіст нахилений до співрозмовника й уважно дивиться в очі, йому цікаво. Щойно він утомлюється слухати, відразу відхиляється назад або відводить погляд».

Важливі також темп та інтонація розмови. За словами ведучого, якщо темп мовлення ведучого і співрозмовника дисонуватимуть, інтерв'ю не вийде. «У Любомира Гузара кожне слово є неспішним, але вагомим і переконливим, а кожна пауза настільки інформативною, що без неї розмова була б не такою змістовною», - наводить приклад Дорофєєв.

Модератор має бути господарем

Сучасне політичне ток-шоу на українському телебаченні - це базар, крики і сварки, нарікає Сергій Дорофєєв. Проблема полягає у ведучих, неспроможних опанувати хаос у студії. «Уже на початку ток-шоу всі мають розуміти, що на цій території господарем є модератор, - каже він. - Тільки він вирішує, хто і скільки говоритиме. Тільки він визначає теми, які обговорюватимуться».

Модератор повинен стежити за балансом. «Якщо хтось домінує, потрібно пояснити йому принцип балансу думок, а якщо він не дослухається - передати слово іншому», - каже Сергій. Модеруючи телевізійну дискусію, ведучий має утриматись від емоцій: «Що спокійнішим ви будете, то кращим буде результат». Хоча гостя, який навіть після кількох зауважень не припиняє вести себе по-хамськи, можна змусити замовкнути й навіть попросити піти зі студії. Якщо між двома учасниками ток-шоу виникає перепалка, ведучому слід перервати її, сівши поміж ними і звернувшись до одного зі співрозмовників.

Якість ток-шоу залежить від тематики, драматургії та логіки. Найбільше проблем у ток-шоу на українському телебаченні виникає з драматургією. «Я порівнюю ток-шоу зі спектаклем, де кожен герой має певний набір тем», - каже Сергій Дорофєєв. Добре, якщо герой програми розкривається протягом ефіру, й ставлення глядачів до нього змінюється: «Це герой-перевертень - людина, яка протягом ток-шоу змінює настрої аудиторії і тим самим тримає її увагу».

Ставлячи незручні запитання учасникам соціальних ток-шоу і спонукаючи їх емоційно відкритися, треба завжди пам'ятати: це живі люди, а не ляльки. Етичну межу у грі на людських почуттях ведучий має провести відповідно до голосу власної совісті. «Якщо, вставши завтра зранку, ви про це не пошкодуєте - запитуйте, що хочете», - каже журналіст. Дискусійним питанням є й можливість порушення домовленостей із героєм про тему ток-шоу. Сергій вважає це обманом і закликає ніколи не робити такого навіть задля драматичного ефекту, що приносить рейтинг. Хоча аудиторію несподіваним героєм поінтригувати корисно.

Компроміс - це коливання, а не продажність

Сергій Дорофєєв упевнений: компроміс у журналістиці можливий, але до певної межі. Зокрема у ситуації, коли тиску не уникнути, а піти означає дати дорогу порушенню стандартів і дезінформації. Сергій наводить приклад зі своєї білоруської практики: він відстоював перед керівництвом право залучити двох опозиціонерів до участі в ток-шоу, де було півсотні провладних політиків. «Компроміс буде виправданий, якщо ви як модератор зможете зберегти бодай частковий баланс. Це вже хоч якась протидія пропаганді», - пояснює журналіст.

«Компроміс - це можливість коливання, а не продажність, - каже він. - Якщо ви як журналіст почуваєтесь так, ніби стоїте в хисткому човні, а сила хитання може викинути вас у море, краще вчасно покинути човен». Замовні матеріали, втім, Сергій Дорофєєв уважає неприпустимими. Каже, що ніколи не брав жодних грошей за інтерв'ю. Та й хто йому запропонує з огляду на його репутацію?

Ірина Наумець, спеціально для Редакторського порталу

Фото Надії Калачової